преса

Автор: Катерина Лебедєва
Видання: «Київська Русь»
123.doc (1686.53Kb)

Чари в павутинні

Книга 3(ХІІ) 7515 рік
ОКУПАЦІЯ
http://calvaria.org.ua/press.php?press_id=540

Книжки, якими «Кальварія» дебютувала як дитяче видавництво, демонструють два кардинально різні погляди на сучасну казку. Повість австрійської письменниці Ренате Вельш «Вампірятко» – добра для дітей і повчальна для дорослих казка. А «Крабат» Отфріда Пройслера – присмерковий і жорсткий твір, створений на основі німецької легенди 17-го століття.
У снах підлітка Крабата кличе до себе чоловік із темною пов’язкою на оці, як у пірата. Хлопець потрапляє у млин. Тут примарно і темно – чорний колір панує над усім у цій історії, хоча й згадується лише на початку.
«Він [Крабат] розгледів чорну кімнату, яку освітлювала одна свічка. Свічка була червона й трималася на черепі, що лежав на столі, за яким сидів кремезний чоловік у чорному плащі, із білим, немов крейда, обличчям. Чорна пов’язка закривала йому ліве око. Перед ним лежала товста, у шкіряних палітурках, прикута ланцюгом, книга. Чоловік читав». Саме так головний герой повісті вперше побачив Майстра – особу неоднозначну, таємничу, і занадто харизматичну, аби здаватися виключно злою навіть дітям.
Учнів у млині рівно дванадцять. Раз на тиждень Майстер навчає їх чаклунства, і то на рівні вищого навчального закладу. Хлопці перетворюються на воронів уже на першому занятті. Незважаючи на очевидну паралель, «Крабат» немає анічогісінько спільного з «Гаррі Поттером». Герой німецького письменника дорослішає швидше – за один рік одразу на три роки. І «Крабат», врешті-решт, – казка про кохання і дружбу. Звісно, пригод у книжці не менше, ніж пір’їн у ворона. Наприклад, розважаються мірошниченки тим, що продають на сільському ярмарку одного зі своїх друзів, перетвореного на коня. Ошукують незнайомців, начакловуючи зграю голодних собак. Єдина вада екстравагантного життя – учні не можуть не коритися волі вчителя, який вкрай рідко буває послідовним і справедливим. І перед кожним Новим роком один із мірошниченків вмирає...
«Крабат» цікавий тим, що розповідь ніби й зосереджена навколо певного сюжету, але має кілька цілком самодостатніх відгалужень. Скажімо, ми так і не дізнаємося, хто і навіщо кожного тижня забирає мішки з борошном і яку роль у письменницькому Всесвіті грає місцевий супергерой Капелюш.
А головне в цій незвичній книзі – витончена атмосфера. Автор часто недоговорює, і від того казка стає ще таємничішою і цікавішою. Дивно, скільки життя і смерті вмістилося на 170-ти сторінках цієї історії. Недарма ж Отфрід Пройслер працював над нею десять років! До речі, «Крабат» уже двічі екранізували, і на цей рік заплановано третє відеовтілення пригод сміливого хлопчика, котрий ризикує заради кохання життям не лише своїм, а й коханої.
Тема вампірів у сучасній підлітковій літературі – не менш популярна, ніж навчання чарівництва. Але герой Ренате Вельш замість крові випиває у людей жовч із жовчного міхура. Люди відразу стають добрими.
Вампірятка вигодувала молоком 67-річна пані Ліцці. Вона знайшла його в павутинні у кутку своєї квартири. Вирішила залишити, незважаючи на пораду сусдіки: «...викиньте його на сміття, якщо у вас аж таке м’яке серце. Але покваптеся. Бо скоро приїдуть сміттярі. А я б не радила вкидати його в порожній бак для сміття. Ніколи не можна знати напевно: а раптом він видряпається нагору?»
Доброта пані Ліцці стала в пригоді мешканцям усього будинку – Вампірятко ссе жовч, і сусіди перестають гарчати одне на одного. Коли ж воно допомагає водіям подолати дорожню пробку, з’являється легке відчуття заздрості до тих, хто має домашніх вампірів. Місцевий професор навіть забирає Вампірятка для дослідів. Власне, ця неприємна пригода і є головним сюжетним ядром цієї безтурботної книги.
Має бути продовження – ще сім історій із віршами і чудовимим малюнками.
Варто зазначити, що художнє оформлення і «Крабата», і «Вампірятка» виконано на високому, наче Ейфелева вежа, естетичному рівні. Хоча справжніх чаклунів і вампірів можна побачити лише всередині себе, а не на малюнках. Як саме – і розповідають ці дві книжки.