преса

Автор: Оксана Пронько
Видання: Блог Yakaboo.ua

Світ Кендзі Міядзави, в якому кожне живе створіння — цінне

Кендзі Міядзава — класик японської літератури, один із найчитаніших авторів на своїй батьківщині — нарешті заговорив українською. У зв’язку з тим, що перекладів літератури країни сходу сонця у нас дуже мало, видання збірки казок
«Ресторан, де виконують побажання» стало справжньою подією.

Сонячний Міядзава

Кендзі Міядзава народився у другій половині ери Мейджі, під час швидкої індустріальної революції, в родині власника ломбарду в префектурі Івате. Сповідуючи буддизм, він не міг спокійно дивитися, як його батько забирає останні цінності в бідних людей, а тому сімейна справа перейшла до молодшого брата, яку потім під впливом старшого той переорганізував у лавку. Кендзі пророкували видатне майбутнє. Він був вельми освіченим, захоплювався біологією, геологією та астрономією, самостійно вивчив англійську, німецьку та есперанто, любив класичну музику. Деякий час мешкав в Токіо, але згодом, у зв’язку з хворобою сестри, смерть якої він болюче пережив, став учителювати в сільській місцевості рідної префектури.

Міядзава був сонячною людиною, цінував усе живе та прищеплював цю любов своїм учням. Він не тримав їх у запилюженому шкільному приміщенні, а робив із ними відкриті уроки на природі, складав для них казки та ставив із ними п’єси. Кендзі був вегетаріанцем, любив блукати полями й горами, вивчаючи мінерали, їздив по селах, навчаючи селян, як правильно удобрювати землю та роздаючи кошти нужденним, за що його прозвали Кендзі-бодхісатвою. Хоча за життя йому вдалося опублікувати лише одну збірку казок і ще одну віршів, весь творчий доробок автора складає 18 томів оповідань, поезій та повістей, чернетки яких були знайдені в його кімнаті. Помер він у 37-річному віці через плеврит.

Лис, який читає Гайне

Українське видання — це та збірка, яку Кендзі видав ще власним коштом. Містить вона 14 казок, які показують усі мотиви, притаманні творам автора. У цих оповідках оживають рослини та буддистські мотиви, говорять лісові коти, закохуються веселки, діють містичні духи. Попри таку казковість, у хід ідуть і наукові знання про небо, флору та фауну, музику, літературу.

Наприклад, у першому оповіданні з книги, «Болотяник і лис» у березу закохуються болотяник — завжди неохайний і грубий дух — та освічений франт-лис, який захоплюється астрономією та читає Гайне. Окрім всього, ця казка також зачіпає важливу тему, яка хвилювала тодішню інтелігенцію: збереження культурної спадщини під час потужного впливу західної.

Цінуючи кожне життя, Кендзі зневажав мисливців, які вбивали надмірно чи задля розваги. У збірці можна зустріти два оповідання на цю тему: «Ведмеді з гори Наметоко» та «Ресторан, де виконують побажання». У першому з них оповідається про мисливця на ім’я Кодзюро, який заробляв цим на життя, щоб прогодувати велику родину, ніколи не вбивав більше, аніж треба, й одного разу навіть відпустив ведмедицю з ведмежатами. Тому, коли він пішов на останнє полювання й загинув, ведмеді з гори вшанували його пам’ять. У другому ж двійко юних паничів ідуть у гори, щоб побавитися мисливством, і самі стають об’єктами полювання диких котів. Слід також відзначити, що Міядзава має добре почуття гумору, і заманювання людей прямо на стіл до котів виглядає дуже смішно.

Будистська тематика проглядається в казці «Нерет Індри». Стомлений мандрівник на плато Цера (Тибет) забрідає в небесний край і зустрічає трьох небесних юнаків. Згодом ми дізнаємося, що цього чоловіка звуть Акіра Аокі — саме він розкопав фреску з крилатими небесними юнаками, яких щойно зустрів, у місці, де була схована сутра Аватамсака. Більше того, вираз «нерет Індри» відсилається до світу цієї сутри, і на питання божеств, що герой тут робить, він відповідає, що прийшов помолитися з ними сонцю. Вони дивляться на небо і бачать, як його огортає примарне мереживо. «Нерет Інтри» — це вислів, який походить із «Книги п’яти доктрин школи Кеґон», книги, яка інтерпретує сутру Аватамсака. «Ворота нерету Індри» — це «вчення про те, що світ схожий на кулі ниток, які формують нерет божества Індри і знаходяться в безкінечному взаємозв’язку сосоку та сон’ю». Сосоку означає, що всі речі сходяться в одне і стають цілим; сон’ю виражає взаємовключний зв’язок, у якому А міститься в Б, а Б міститься в А. Ця метафора, що кожна куля містить всесвіт і кожна з куль поєднана з кожною іншою, представляє заплутане бачення всесвіту, якого дотримуються в буддизмі Махаяна.

Набагато простішою видається казка «Віолончеліст Ґош» — про невдалого музику-оркестранта, який за тиждень за допомогою тварин навчився гарно грати до концерту. Ця історія лягла в основу однойменного музичного аніме 1982 року, і, до слова, це не єдиний твір Міядзави, який був екранізований.

Субараші-і!

Що ж до українського видання, то лишається сказати лише: «Субараші-і!» (Прекрасно!) Книга оформлена атмосферними ілюстраціями у стилі сумі-е Неоніли Єфімової та обкладинкою Михайла Євшина, папір гладенький, друк багатоколірний. Переклад Ігоря Дубінського не поступається і навіть дещо перевершує дизайн: мова текстів напрочуд багата, і більшість невідомих пересічному українцю понять адаптовано. Наприклад, мені дуже сподобалося, що дзасікі-варасі, дух будинку у вигляді дитини, став «хованчиком». Також хочеться окремо подякувати за збережені знизу оригінальні назви, завдяки яким можна знайти японські тексти і повправлятися в цій мові.

«Ресторан, де виконують побажання» рекомендується не тільки дітям, а й людям будь-якого віку, які люблять філософські притчі та, як і Міядзава, навколишній світ. Певно, це одна з небагатьох книг, яка є автором, а автор є цією книгою. Надзвичайно приємно заглиблюватися у світ, де люди є невід’ємною частинкою іншого життя, розуміти, що треба цінувати природу, бо кожне створіння однаково цінне.


Джерело