Грігол РобакідзеЗміїна сорочкаISBN: 9789666633654Класифікатор: Зарубіжна художня література. Проза К-сть сторінок: 288 Переклад з грузинської (georgian) Переклад: Гіоргій Арабулі Обкладинка: Надьожна Папір книжковий, Munken Обкладинка тверда, повноколірний форзац Формат: 206 х 148 мм Рік видання: 2017 Книга дня порталу «Літакцент» Книга-переможець конкурсу «Найкраща книга Запорізької книжкової толоки-2017» в номінації Переклади іноземної художньої літератури Ім’я автора цієї книги на довгі десятиліття було викреслено з історії його рідної літератури. Письменник, що виїхав з СРСР, став автором книжок про Гітлера і Муссоліні у нацистській Німеччині, що були включені в список партійної літератури — не дивно, що на батьківщині він став «ворогом народу», а його твори були заборонені. Втім, Робакідзе цікавила роль історичної особистості в контексті маніпуляції масами, і тому з тим же романтизмом він писав про Леніна і Сталіна. Але все це було в 1930-х, а до того у всіх енциклопедіях з видатних грузинських письменників згадувалося лише два імені — Руставелі і Робакідзе, засновника грузинського символізму. Його роман «Сорочка змії», виданий в 1928 році з передмовою Стефана Цвейга, був віднесений до кращих зразків світової літератури. Видатний австрійський письменник писав: «Завдяки роману Грігола Робакідзе ми вперше побачили грузинів. Про те, що вони наділені містичною силою і героїчним духом, я дізнався з книги молодого поета, завдяки якій він зробив велику послугу нам, а також своїй прекрасній батьківщині». Сьогодні в Грузії автора роману називають «совістю нації» і «грузинським Солженициним». І в літературі ХХ століття Грігол Робакідзе фігура надзвичайно примітна. Він один із небагатьох, хто органічно був пов’язаний із трьома культурами — грузинською, російською та німецькою. «Зміїна сорочка» — роман-візитівка Автора про небайдужість до Батьківщини, про повернення до коріння, яке завше озивається в людині. Про минуле, котре миттєво перетворюється на теперішнє і визначає майбутнє. З самого ж початку роман вражає: екскурси в історію стародавнього світу, саме бачення цього світу крізь призму століть в певній органічній єдності з сучасністю. Це — барвисте полотно, зіткане з ниток фольклору, легенд, переказів, літописних свідчень, історичних фактів, культурних та побутових звичаїв. Вони передаються із уст в уста, від старого до малого. Але головний меседж будь-якої грузинської легенди чи міфу (звісно, крім героїчно-звитяжної складової) — це цінність свого коріння, роду, родини і непереривний зв’язок поколінь. Син шукає свого батька, якого втратив в дитинстві; молодик, який намагається пізнати й відчути своє коріння; чоловік, який усвідомлює пристрасть й природу жіночості… Це роман про кохання й пристрасть, про вірність і дружбу, які долають багато перешкод. Це історія про красу, про чистоту, про те, звідки ти йдеш, хто ти є, що стоїть за тобою. Месопотамія — Персія: це найкоротший шлях. Але саме цей шлях — найдовший, якщо слідувати спогадами. І, звісно, кожен шлях починається в Грузії, й повертаються туди знову. Все відбувається — тут і зараз, й водночас, поза простором і часом. З передмови Стефана Цвейга до першого видання роману: Полум’яні смуги з давніх легенд, з балад сивої, забутої старовини наче вплетені тут в загальну орнаментальну тканину сюжету. Книга асоціюється часом з насиченістю перських героїчних пісень, з чуттєвої романтикою Сходу. І раптом яскравим світлом викарбувана сучасність: ми бачимо, як мчать Олександрівською вулицею радянські автомашини, чуємо, як цитуються вірші Бодлера — магія і реальність, старий і новий світ переплетені тут найбільш незвичайним, несподіваним чином, що, мабуть, можна пояснити і виправдати лише поезією, я би навіть сказав винятковою поезією, якою є подібний вид епічного мистецтва. І яке полум’я виходить з усіх цих картин! Деякі сторінки так і хочеться вирізати і виділити в строфи віршів, якими вони, власне кажучи, і є; деякі глави немов розказані байкарями, які іноді ще з’являються ночами на базарах занадто цивілізованого Сходу. Кожна сторінка роману сповнена яскравими, що нагадують балади, пасажами надзвичайної, невідомої нам краси, і, хоча серцю нелегко визначити, кому воно зобов’язане цими екзотичними, ніби трояндова олія і гашиш, дурманними ароматами: письменникові Робакідзе чи самій Грузії, воно охоче дає себе полонити цією новою для нього екзотикою. |