Еміль Нелліґан



Книжки що вийшли у Кальварії
Макабричний бенкет

Ім’я Еміля Неллігана майже невідоме українським читачам. А в себе на батьківщині, в Квебеку він є поетом номер один, національним поетом. Його творчість вивчають у середній школі, а в університетах про нього пишуться дослідження. Але, як не кожному поетові судилося стати національним, так і не кожному національному поетові судилося здобути світову славу…
Еміль Нелліган і своєю біографією, і своєю творчістю направду дуже відрізняється від національних бардів Європи – Христо Ботєва, чи Шандора Петефі, Тараса Шевченка чи Франце Прешерна. Але кожна нація має право обирати собі того національного поета, який їй більше підходить. А трагічна біографія поета завжди підсилює магію його своєрідної поезії, надає їй особливого моторошно-загадкового виміру...
Еміль Нелліган народився в переддень Різдва, 24 грудня 1879 року в Монреалі в родині поштового службовця. Батько, Девід Нелліган, походив з Ірландії, потрапив до Канади у дванадцятирічному віці. Мати, Аманда-Амалія Гудон походила з родини французьких переселенців. В родині було ще двоє молодших за Еміля дівчат: Беатриса-Ева та Гертруда-Фреда. Шлюб батьків був проблемним. Батько не сприймав франкоканадійської культури, складав повну протилежність до матері, яка була музично обдарованою, чуйною, усвідомлювала свою причетність до культури французької Канади, була відданою католичкою. Вона завжди співчувала чуйному синові, підтримувала його раннє поетичне обдарування, визнавала його винятковість, несхожість на інших дітей. Батько в канонічній біографії поета є таким собі тираном родини, який хотів бачити неординарного сина типовим, таким, як усі – торгівцем вугіллям або квітами. В біографічній нарації про поета неодмінно згадується як суворий батько вимикав газовий ріжок, щоб син не міг читати вночі. А втім, батька часто не бувало вдома, він багато подорожував, перевозячи пошту з Європи до Канади. Тоді, певне, в домі панував спокій і затишок, які так щемко згадував Еміль, коли став юнаком.
У 1886 році він пішов до монреальської школи Ольє, до того рік ходив до релігійної навчальної установи для дітей. У 1890 році він перейшов до школи Монт-Сен-Луї, через три роки вступив до Колеж-де-Монреаль, який облишив через рік. Адже була осінь… надворі падало листя... Хіба може поет в такі дні сидіти у класі? Наскільки можна судити з біографій, які базуються на спогадах друзів, Еміль Нелліган шокував тогочасний Монреаль своїм протестом проти усталеного життя, упертим бажанням присвятити себе винятково поезії. Люди засуджували юнака, якого, певне, вважали неробою, і це травмувало Еміля, що відбилося в його поезії, яка так і називається: «Поет»:
Хай він живе, як жив, бо то його життя,
Не заподійте зла мрійливому поету,
Ця янгольська душа, в якій уся планета,
В якій смутні, проте високі почуття.
Поетом Еміль став дуже рано. До Монреалю доходили французькі літературні часописи. Бодлер, Верлен, Моріс Роліна, Маларме були такими ж фактами культури в Монреалі, як і в Парижі. Все це впливало на тамтешніх поетів, формувало їхні смаки та їхній стиль. Еміль приєднався до так званої «монреальської школи», у шістнадцять років вже мав певний авторитет у колах шанувальників поезії. Його перший вірш було надруковано під псевдонімом Еміль Ковар 13 червня 1896 року. Він і надалі друкувався у тогочасних монреальських часописах, мав друзів, які підтримували його, цінуючи його поетичний дар. 10 лютого 1897 року на підставі двох віршів «Колискова» і «Мандрівник» його було прийнято до нещодавно заснованої Літературної школи Монреаля. Еміль був наймолодшим у групі. Збереглися протоколи занять цієї школи, відомо, з якими віршами Нелліган виступав перед колегами і викладачами.
В цей час Еміль мешкає в маленькій кімнатці у мансарді по вулиці Лаваль. Він часто усамітнюється в цій кімнаті, де до нього навідуються привиди і фантоми. Він блукає по місту, по парках і старих кварталах, іноді заходить до церков. У його віршах присутні водночас і янголи, і демони, і глибоко християнські, і діонісійські античні мотиви. Його друзям подобаються його вірші, з яким він виступає на поетичних вечорах, які друкує в монреальських часописах. Можна вважати, що поет пізнав прижиттєву поетичну славу. Свого поетичного тріумфу він досяг 26 травня 1899 року, коли на вечірці поетичної школи він декламував свої вірші, серед яких був славетний «Романс вина».

Родина Неллігана була заможною. Панські інтер’єри заповнюють його поезії: вітальні, бібліотеки, комори з антикварними меблями, килими, люстри, грезет на стінах, домашні концерти, роялі, скрипки, шляхетні товариства. Еміль Нелліган не тільки отримав релігійне виховання, що було природнім для тої епохи, а й виріс дуже побожним. Дуже полюбляв католицьку естетику: вітражі, розп’яття, сакральні скульптури, церковні хори, черниці в муслінах, великодні причастя також активно присутні в сонетах і ронделях юного Еміля. Але центральним нервом його творчості є не оспівування вишуканих предметів старовини, не відвідини костелів, а чорна депресія, неможливість відшукати власне місце у житті й у суспільстві, потяг до смерті як до єдиного способу позбутися нестерпних страждань, хвороблива фіксація на власному тяжкому душевному стані. Це не просто природні мало не для будь-якого ліричного вірша песимізм і нудьга, бо ж вірші, здебільшого, й пишуться, коли поетові погано, а не коли йому добре. У випадку Неллігана маємо справжній змінений стан психіки, який закінчується або самогубством або божевіллям. Ключовими темами поезії юного квебекуазця є спазми, судоми та інші прояви страждання, від яких «можна вмерти», ламентації, чого його не придушили ще в дитячому візочку, тощо.
Психічна недуга розвивалася стрімко, поетова депресія вимагала якихось інших форм сублімації лібідо ніж складання депресивних поезій. Або ж його хвороба була зумовлена таким незворотнім біохімічним дисбалансом, якому не могла дати раду жодна сублімація. Вже згаданий поетичний тріумф Еміля Неллігана у травні 1899 року став його калиновим мостом. 9 серпня 1899 році батьки відвезли сина до психіатричної клініки, де він прожив двадцять п’ять років, а потім – п’ятнадцять років в іншій клініці, де й помер 18 листопада 1941 року.
Випадок саме такого перебігу психічної недуги є рідкісним і мало зрозумілим психіатрам, які зі свого боку намагалися осмислити «феномен Неллігана». Здебільшого при шизофренії бурхливий період галюцинацій і маячні минає, спостерігаються кількарічні ремісії, коли симптоми психічної недуги майже або зовсім зникають. А тут сорок років усамітнення видаються дивними, наводять на думку, чи не було воно добровільним, чимось на зразок чернецтва.
Така трагічна біографія Поета. І така його творчість. Його доробок невеличкий і складає 169 сонетів, ронделів та пісень, які він написав у віці між 16 та 19 років. Після того, як Еміль потрапив до психіатричної клініки, як згодом з’ясувалося, навіки, його друг монреальський літератор Луї Дантен, який став головним популяризатором його творчості, зібрав усі його вірші, публікував їх в літературних часописах…
Євгенія Кононенко, «Від перекладача»

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій