Марія Зоря

Гра з вогнем

В Україні гримить літературний конкурс романів, де головним персонажем має бути переконливо позитивний… Диявол. За його перебігом не лише пильно стежить уся країна — конкурс спричинив справжній розкол у письменницькому середовищі.
Одні вважають його справжнім творчим викликом і благом для розвитку літератури та відкрито беруть участь у ньому. Інші ж публічно називають конкурс святотатством, але також надсилають на нього свої романи... під псевдонімами. Адже приз занадто спокусливий.
Та чи вдасться винахідливим письменникам і письменницям обдурити Князя світу цього?

1.
Дописуючи свій роман «Гра з вогнем», Катерина Маврин дійшла до вищих форм осатаніння. В комірчині, яка правила їй за кабінетик, було так холодно, що доводилося гріти руки над свічею, яка горіла на письмовому столі у малому горнятку. А у нутрі письменниці шаліло полум’я, і по клавіатурі її пальці били, як їй здавалося, так влучно, так гаряче, що з-під них летіли сліпучі іскри. Пластикові квадратики клавіш нагрівалися, розплавлювалися й прилипали до пальців, знімаючи їхні відбитки. А коли залишилось дописати останній абзац, дівчина різонула лезом усі десять пучок — щоб роман, «де пропонується позитивна версія Сатани», отримав гідне завершення. Клавіші захлюпали в червоній рідоті, дотики до клавіатури зраненими пальцями завдавали гострого болю. Кожна літера воістину писалася кров’ю...

Увага! Увага! Увага! «Ніч з Вельзевулом»! Українська версія
міжнародного літературного конкурсу “Clever Devil”!
На конкурс приймаються романи,
де пропонується позитивна версія Сатани!
Обсяг не менш ніж 200, не більш ніж 300 тисяч знаків.
Запрошуються як професійні літератори, так і початківці!
Ви можете надсилати роман під власним іменем,
а можете використати псевдонім.
Переможці отримають гідні грошові премії.
Ґран-прі літературного конкурсу «Ніч з Вельзевулом» —
видання роману-переможця усіма мовами світу,
включаючи латину та мову майя.
Серед наших лауреатів такі всесвітньовідомі письменники, як...


А нікому невідому письменницю в місті Зоряне, яка щойно дописала роман на цей конкурс, раптом охопив жах.
З-під столу, де стояв системний блок її комп’ютера, бурхнув чорний дим. Класичне пекло з чорним димом і пекучим вогнем, якому особливої огиди додає посткласичний дух горілого пластику.

— Катю, що в тебе там горить? — обізвалась мати з вітальні.
Каті залишилося надіслати щойно закінчену «Гру з вогнем» на потрібну електронну адресу, а там... а там і справді — нехай усе згорить! Відчуття жаху кригою скувало тіло, гальмує закінчення роботи чи не більше, ніж смердючий чорний дим, який не дає дихати. Та позасвідомо письменниця відчувала гордість за свій роман, в процесі дописування якого виникла реальна загроза життю авторки. То значить, сам диявол стоїть зараз за її плечем, читає текст з екрану...
... Останній абзац склався в її голові чи не першим. Скільки разів подумки шліфувала вона його! І ось його записано, і позначку «зберегти» уже натиснуто. Тепер потрібна електронна адреса, на яку необхідно надіслати готовий текст. Катя гарячково шукала на столі клаптик паперу, на який виписала адресу електронної пошти літературного конкурсу «Ніч з Вельзевулом».
Інтернет є, хоча по кабелю уже з шипінням стрибали іскри. Ось новостворена скринька на ім’я «Марія Зоря», бо саме під цим іменем Катерина Маврин хоче пустити у світ свою «Гру з вогнем». Але так і не знайдено адреси, за якою необхідно відправити текст, щоби він не загинув разом із комп’ютером і авторкою!
В Інтернеті банер літературного конкурсу «Ніч з Вельзевулом» блимає чи не на кожному сайті. Нещодавно Катя бачила його навіть на православному порталі «В Бога за пазухою». Та на сайті конкурсу замість потрібної інформації — повідомлення про технічні роботи, які мають завершитися одразу після прямої трансляції ток-шоу «Між пеклом і раєм» на каналі «Три це один». Саме це зараз дивляться її батьки, як і більшість громадян України. Жодна пожежа, навіть у власному домі, не в змозі відірвати телеглядачів від того дійства. Хіба падіння метеориту. Та й те напевне не спрацює, і археологи прийдешніх століть, які відкопуватимуть сліди катастроф сьогоднішньої України, струшуватимуть паморозь із напружено-дебільних облич мільйонів українських телеглядачів.

Здавалось би, сучасна українська література — не та тема, яка хвилює українське суспільство. Та коли стартував міжнародний літературний конкурс Clever Devil у його українському варіанті «Ніч з Вельзевулом», увага якщо не до української літератури як такої, так до українських письменників як телегероїв та до їхньої думки про добро і зло захопила мільйони телеглядачів. Письменники зробилися впізнаваними, як зірки серіалів чи навіть політики. Телепередачі, в яких вони коментують свою участь або неучасть у конкурсі «Ніч з Вельзевулом», здіймають рейтинги каналів вище рівня міжнародних футбольних матчів. Катина однокласниця, яка працює кухарем в зорянівському притулку для старих, розповідала, як їхні вічно голодні опіканці кидали недоїдену вечерю й шкандибали «на телевізор», щоб не пропустити телеміст Остапа-Ореста Хуховича з Гафією Задунайко, сценарій якого складався в Секретаріаті Вельзевула в Києві, — ніхто й не сумнівався, що патроном популярного конкурсу є Князь Темряви власною персоною.

Пекельний жар набирає сили в кімнатці Катерини Маврин. Гру з вогнем скоро виграє вогонь. З обличчя Каті клаптями облазить обгоріла шкіра. В голові паморочиться від смороду паленого пластику. Катя прочитала в Інтернеті у якійсь демонічній енциклопедії, що Вельзевул, другий в пекельній ієрархії Сатани, князь демонів, полководець пекельного війська, завжди з’являється зі шлейфом смердючого диму. Невже це він! Та якщо вона вирішила рятувати свій текст, а не своє тіло, то треба мерщій відправляти його за межі цієї кімнати, доки не згоріли дроти, які ще в змозі передати інформацію. Катерина заархівувала три частини свого роману, причепила файл до повідомлення у новоствореній електронній скриньці.
— Катю! Що ти там палиш? — гукнув цього разу батько. — Не даєш дивитися передачу! Сьогодні сам Диявол виступає! Подивись, Катю, це Самуїл!
— Який Самуїл, ти! — виправляла чоловіка мати, яка вважає себе освіченою, а батька селюком. — Це Самаель*!
* Самаель — одне із імен Сатани. Вперше Сатану в Біблії згадано під іменем Самаель, вважається, що це істинне, «янгольське» ім’я Сатани. — Прим. ред.

Катерина не слухає, що там кричать до неї батьки. Вона швидко набирає електронну адресу Ігоря, яку знає напам’ять, і швидко пише у вікні:
«Ігорю, це мій роман «Гра з вогнем». Ти був проти, щоби я його писала, але я тебе дуже прошу: надішли його на конкурс «Ніч з Вельзевулом». В мене пожежа, я загубила адресу конкурсу, що зі мною буде, не знаю. Та нехай мої зусилля не виявляться марними.
Твоя Катя».
І натиснула «Надіслати».
А зусібіч наступає справжнє пекло. Самого вогню небагато, лише в темряві спалахують і гаснуть тріскучі іскри, але жар нестерпний, а чорні змії смердючого диму виповзають з її кімнати.
І ось остаточно пошкоджено ізоляцію на одному з комп’ютерних шнурів, вогонь дістався оголеного дроту, з голосним лускотом зникла електроенергія в усьому домі. Телевізор вимкнувся, слова Князя Темряви урвалися на найцікавішому місці. Ось тут батьки нарешті кинулися з’ясовувати, що сталося в їхньому домі й чому з Катерининого кабінету тхне горілим.

10.

На початку квітня, а вірніше, саме на день космонавтики, на 12 число, в офісі Вельзевула на Подолі було завершено ще один важливий етап роботи: Катя закінчила обробляти дивайсом Блейка більш ніж мільйонний масив романів. Як і попереджав Сем, дивайс відібрав саме дванадцять романів, які переконливо подавали позитивну версію Сатани. Про це було повідомлено на черговій прес-конференції в УкрКультІнформі.
— Серед призерів є професійні письменники, а є й дебютанти, є ті, хто підписався власним іменем, а є ті, хто виступив під псевдо. Книжки останніх будуть видані під псевдо. Але, щоб отримати грошову премію, треба буде вказати справжнє ім’я. Інакше грошового еквіваленту отримати буде просто неможливо! Треба буде розписатися у відомості…
— Кров’ю?
— Якщо премійований автор вважатиме, що грошова винагорода від Сатани має бути підписана кров’ю, ми не будемо йому заважати діяти згідно з цим мемом, — Семіюл Блейк завжди миттєво відповідав на будь-які питання українських журналістів.

Хоча величезний масив було оброблено, в Каті ще попереду було чимало роботи. Треба було виловити як серед відібраних, так і серед відкинутих романи професійних письменників, які надіслали тексти під псевдами. Сем інсталював технологію визначення авторства, то ж Каті доводилося сканувати по кілька сторінок різних письменників, а потім із подивуванням з’ясовувати, що ті, хто у телепроектах палко захищали християнського Бога-Саваофа, надіслали на конкурс романи, де, навпаки, саме цей Бог виявлявся винним якщо не в усіх, то в багатьох гріхах людства.
— Навіщо тобі знущатися з письменників і з’ясовувати справжнє авторство неприйнятих, та й прийнятих романів?
— Мені потрібна статистика. В кожній країні свій індекс лицемірства. Письменники — то репрезентативний масив, який дає уявлення про відсоток тих, хто чомусь публічно виступає за Бога, а сам тишком-нишком пише на мій конкурс.
А тим часом всі три Анжели на Шовковичній ревно провадили останню підготовку до запланованого ще восени Вельзевул-фесту, який мав розпочатися саме на Белтайн, себто на Вальпургієву ніч, і тривати до самої Літи. В рамках цієї могутньої мистецько-культурно-освітньої події передбачалися не лише тематичні концерти «Диявол завжди з нами», а й науково-практичні конференції та круглі столи. Партнерами Вельзевул-фесту ставали такі солідні інституції, як Інститут літератури, Спілка Письменників України, Міністерство Культури, Міністерство Освіти. Наприклад, в Міністерстві Освіти погодилися на круглий стіл про можливість курсу демонологічних знань для старшокласників. Якщо можливий курс Закону Божого, на необхідності якого наполягає традиція, то чому варто відмовлятися від курсу закону Сатани, який є новаторським, адже історія релігії містить не лише Бога, а й його опонента. А Інститут Літератури радо зголосився на проведення у своїх стінах конференції «Апофеоз Диявола як постмодерна деіфікація та дефекація», заради участі в якій учасники відмовлялися від закордонних відряджень.
— Відтоді, як конференції в стінах нашої установи став проводити фундація Clever Devil, зросла чіткість думки, зміцніла її доказова база, — говорила член-кореспондент Кічева в мікрофон «Три це Один», — скільки ми пережили порожніх круглих столів, де так звані науковці висловлюють щось зовсім банальне, повторюють сказане кимсь. А Вельзевул приніс в Україну дух великої науки!
Інтрига з фінальним шоу підсилювалася ще й тим, що не повідомлялося, де воно відбудеться. В середовищі медійників навіть відбувався своєрідний тоталізатор: а де? Називалися різні варіанти: від промзони на Видубичах до зали засідань Верховної Ради. Звичайно ж, такі заяложені варіанти, як Дім Учених, дім Учителя чи Палац Культури Україна не розглядалися.
Катя не встигала встежити за усіма подіями. Почалася справжня весна, а вона майже не виходила з дому. Її затримувала вдома не лише завантаженість, а й спотворене обличчя. Воно боліло від крем-пудри, і в темних окулярах, які їй пасували, Катя почувалася недобре. Але іноді сонце світило так звабливо, що Катя все-таки виходила і гуляла по Подолу. Одного разу навіть дійшла до самого Дніпра. Київська набережна дуже розчарувала її: лише гасають автомобілі, ні ліхтарів, ні киян і гостей, які гуляють і дивляться на Дніпро.
Жодного разу ніхто не обернувся на неї, коли вона йшла подільськими вулицями і в гримі й темних окулярах, і з бугристим обличчям без окулярів. Столичні перехожих не цікавила якась дівчина на вулиці. Байдужість до власної зовнішності приходила поступово, але все-таки приходила.
— Жінка має бути байдужою до свого фейса, — казала Каті Ламія, яка прибула до Сема кілька днів тому. Вдень Ламії не було так само, як і її чоловіка. А вечорами вони вечеряли втрьох. Маріванну відпускали, Ламія накривала стіл сама. Поки була Ламія, вони завжди вечеряли з вином, і Самуелєва дружина виголошувала дивовижні тости:
— Щоб люди не боялися диявольських каверзів і не покладалися на Божу благодать, — піднімала вона келиха із осадом на дні, бо карафки для старого вина серед різноманітного посуду в найнятій Самуелем хаті не було, а попросити Маріванну купити щоразу забували.
— Таке казали комуністи, казав мій батько, дивлячись ваші шоу.
— Вони це казали, а насправді всього боялися. І світового капіталізму, і партійних зборів, і Бога, що йому не молились, та й нас боялися також! За безстрашність, Катю!

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031







222 авторів
338 видань
85 текстів
2173 статей
65 ліцензій