Чилійські казки

Чілійські казки

Від перекладача
Маленький український читачу,

Книга, яку ти зараз тримаєш у руках, має давню та цікаву історію. Всі дванадцять уміщених в ній казок були надруковані майже сто літ тому, 1920 року, в збірнику «Традиції, легенди та народні казки, зібрані в Карауе (Чилі) Рамоном Лавалем.»
Отже на іншому краю Землі – в далекій південноамериканській країні Чилі – цими казками захоплювалися маленькі хлопчики та дівчатка ще тоді, коли не лише твоїх батьків, але й батьків твоїх батьків ще не було на світі.
Та попри те, що ці казки прийшли до нас іздаля, ти знайдеш у них своїх добрих знайомих: короля, котрий мав трьох синів; і зачаровану принцесу; і падчерку, якій заздрять зведені сестри; і принца, який вирушає на пошуки нареченої. Будуть у ній і чарівні замки та чарівні палички, і ще багато речей, відомих тобі з інших казок.
Як же всі ці персонажі та речі могли зявитися у переказах людей, котрі жили багато років тому по інший бік океану, та ще й не в столиці, а в доволі глухій провінції, оточеній височезними горами, що звуться Андами, де здавна мешкали місцеві індіанці-араукани? До того ж оповідачі цих казок переважно були неписьменними, а відтак не могли прочитати їх у якійсь книзі.
Швидше за все ці казки прийшли до Південної Америки з Іспанії разом із вояками, які в 16 столітті підкорили цей континент. На користь такого припущення свідчить, зокрема, поява в казці «Сім синів удови» короля маврів, тобто арабів, яких не було на території сучасного Чилі, але з якими впродовж семи століть воювали іспанці, щоб звільнити свій край від чужинців.
Можна припустити також, що – діставшись незнайомої землі, яку їм випало завоювати у жорстокій боротьбі з місцевими індіанськими племенами – іспанські вояки, мабуть, у годину дозвілля розраджували себе, переповідаючи спочатку одні одним, а згодом і своїм дітям, народженим на новому континенті матерями-індіанками, улюблені казки, які памятали змалку і які єднали їх із далекою батьківщиною.
А вже потім, передаючись від покоління до покоління, казки набували й місцевих реалій та колориту. Так зявилися в них і ніж-мачете, яким зазвичай рубають цукрову тростину, і саме кокосовий – тобто той, що росте на тропічній пальмі, – а не якийсь інший горіх.
Нині, через багато років, ці казки прийшли до Європи, і тепер вони зрозумілі тобі, бо їхні персонажі заговорили українською. Тож прочитавши їх, ти взнаєш чимало цікавих і дивовижних історій, якими захоплювалися в далекій південноамериканській країні Чилі твої ровесники задовго до того, як прийшли у цей світ твої батьки та батьки твоїх батьків.
Я ж присвячую це видання своїм внукам Владиславу та Андрію і сподіваюсь, що коли і вони, і інші сьогоднішні читачі цих казок подорослішають, то переповідатимуть їх іншим маленьким дітям, а отже історії, про які тут йдеться, триватимуть.

Сергій Борщевський, письменник