Дим-димок...

Детектив. Фрагмент

2. В іншому місці...
За кілька годин по вбивстві пана Короті в іншому місці розігрувалося продовження акції з усунення його від бізнесових справ. За стінами невеличкої кімнати вже світало, але тут не помічали сходу сонця. Перед прив’язаним до стільця водієм покійного стояв із закладеними за спину руками пристойний на вигляд чолов’яга, який спокійним голосом пояснював причини ув’язнення водія.
Звертався до свого бранця з показним співчуттям, наче щиро вибачався перед, що чинити так неґречно його змушують лишень обставини. В іншій ситуації з мови того чолов’яги бувалець Іван Гора міг би й поглузувати — намагання промовця відповідати зовнішньому вигляду інтелігента пересипалися словами з іншого лексикону:

— Ти, братане Йване, заспокойся і не нервуй. Може, згодом засмикаєшся перед слідчими з кримінальної. Але я не раджу тобі грати гонорового вар’ята перед ментами. Не варто того робити. Нащо, братику? Тільки собі нашкодиш. Чим? Потім поясню. А поки що особисто мені від тебе нічого не треба. Ніхто тут не буде тебе катувати та допитувати. Нашому замовнику й так відомі Коротині оборудки, через які з ним і сталася така приключка. А ти, братане, тут зовсім з іншої причини, яка є невід’ємною часткою нашої акції. Розумієш — ти маєш бути живий і абсолютно здоровий, коли потрапиш до рук правосуддя. Поглянь, тут у нас не підпільна буцегарня чи катівня. Це — пристойний міні-готельчик нашої солідної фірми. До того ж, зовсім безкоштовний для таких гостей. На халяву будеш спати, смачно їсти та пити. Всього для тебе приготували, смакуй на вибір. У тому, що отримав невеличку подряпину на руці, ти завинив сам. Навіщо тоді пручався? Ти ж, Іване, не з простих шоферюг подався у водії до Короті. І твій вишкіл видко здаля навіть без вивчення твого досьє. Не лише з моднючої краватки та накрохмаленої сорочки. Марно за ними хочеш приховати минуле такого ж шукача пригод, як і ми. Ми це відчули й побачили. Ти ж-бо й напівпритомним продовжував так круто розмахувати кулаками, аж одному з моїх корешів бланша під оком
поставив! Так собі — знічев’я, у приспаному стані! А як йому, ну, поглянь на нього, як йому тепера кордони проходити на чужих летовищах? На нашому без проблем, бо всі звикли до битих мордяк з легким запашком від зловживання домашнім виробом. До слова, міцних напоїв тут нема, лишень пивка трохи.
Цього пластиря зі своєї подряпини ти знімеш за кілька днів, перед тим, як ми доправимо тебе домів. А до того відпочинь днів зо два-три — лише їж, пий, дивись ящика. Там до ста каналів, є й круті з голими курвами. Все для твого відпочинку. Тобі ж Коротя не міг дозволити піти у відпустку. А тут є все для кайфового передиху від роботи: повний холодильник, мікрохвильовка, туалет, гарячий душ, білизна на ліжку свіжа, працює кондишен — відрегулюєш на свій смак для повного комфорту. Щоправда, вибач, тут нема вікон, ще й двері сталеві на засуві будуть ззовні. Проте не журись, блябуду, за три дні випустимо тебе на волю — точняк. Так уже підлаштовано, що ти будеш у Дим-Димка першим на підозрі. Сподіваюся, що єдиним і останнім. Не знаєш, хто такий Дим-Димок? Але стрітися тобі з ним доведеться. Де тобі за цих обставин від того завзятого мента з кримінального відділку подітися? Не один десяток років убивства розплутує. Це він цеї ночі схиляв свою кудлату макітру, не таку вже й дурну, до слова будь сказано, над тілом Короті. Набалакаєшся ти з ним у відділку донесхочу. Та не з Коротею! Чого либишся, дурило? Зі своїм босом стріча тобі відкладена надовго, враховуючи твоє здоров’я. Адже смертної кари в нас давно вже нема навіть за найогидніші злочини. Дивуєшся, що злочин може бути і не огидним? Зрозумій, я з команди профі. Наші акції і злочином назвати не можна. Цього разу теж — виконали за контрактом замовлення і все. Ніяких відхилень від норм пристойної поведінки. У нашому бізнесі теж є певна межа. Ми не якісь смердючі збоченці. Ну, наприклад, ми ніколи малолєток не чіпаємо. У нас теж діти є. Навіть непогано виховані. Вибачай мені задовгу балаканину, але мушу вкласти до твоєї довбешки корисну інформацію. До того ж, ти в мене викликаєш непереборну симпатію, хоча наша справа виключає емоції. Така вже вона — наша робота. Не паскудніша за людську селяві. Всміхнувся на жарт. Добре тримаєшся. То можемо перейти і до питання про твою
подальшу долю. Невесела вона буде. З дружніх почуттів хочу тебе застерегти — навіть не намагайся доводити свою непричетність. Бо якщо вийдеш сухим із буцегарні, накличеш на себе значно більшу біду. То ж краще одразу бери провину на себе. Допоможи слідству — тобі зарахують щиру співпрацю. Вигадай щось. Приміром, що Коротя почав лапати твою Софійку. Вона ще й не таке розказуватиме Димкові (щоправда за нашим переконливими порадами) аби пом’якшити тобі вирок. Димок любить тих, хто
щиро кається. А той був відомим бабієм. Знову насмішив? Не нишпорка Димок слабкий до баб, а Коротя.
Ну, коли ще живий був. Сам знаєш. Кажу тобі, співпраця зі слідством і щире каяття на суді насправді зменшить термін відсидки. Ти ж уперше когось забив, ще й під впливом ревнощів. А будеш відпиратися — пожиттєве отримаєш. Факт! Важко тобі буде речдоки спростувати. Які та скільки? Та їх Дим- Димок незабаром знайде у твоїй хаті — разом з тобою при свідках. На першому ж допиті запропонує щиро зізнатися. Але поки нам потрібен час на замітання слідів. За три дні будемо десь на Кіпрі чи на Криті. А хрін його знає. Ну, годі вже, бувай здоровий і не переймайся дрібницями. Навіть не думай, як самостійно вернути домів чи до поліцейського відділку із завчасним покаянням. Тебе спочатку доставлять акурат до рідного ліжка, прокинешся вже вдома від грюкання у двері: «Відчиніть, поліція!» Не встигнеш вже нічого знищити чи сховати. Ще раз вибачай, братане, за довгу балаканину. Треба було мені пересвідчитися, що ти повністю оклигав і нормально сприймаєш реальність. Мені навіть сподобалося, що інколи либишся, хоча й неприємне чуєш...
Гідно тримаєшся. То гадаю, що зможеш тверезо перетравити усе почуте і сам пристанеш до розумного рішення. Повір на слові, й так тобі стане балдьожно — все буде пофіґ. Бувай здоровий і не кашляй! Ключика від кайданок скину через вічко у дверях. Дострибаєш до нього і поодмикаєшся сам. Вибачай за тимчасові незручності, але без тих залізячок я не зміг би з тобою так довгенько і зовсім відверто, зауважу, теревенити...

Важкі металеві двері зачинилися глухо без найменшого звуку. За ними щез солідного вигляду чолов’яга з мовчазним чорнявим спільником. Якби цього балакуна, трохи причепурити, ну, приміром, почепити на носа елегантні окуляри, то зійшов би за якогось професора. «На такого ніхто уваги не зверне, коли він проходитиме контроль на летовищі», — подумав бранець і переключився на загрозливі перспективи стати реальним цапом-відбувайлом за вбивство власного роботодавця, про які щойно теревенив справжній убивця.
«Чи ні? — раптом спало на думку Іванові. — Може, цей торохтій — лишень звичайне замітайло. А той чи ті, що стріляли, насправді вже й з літака виходять десь подалі від місця злочину? Але другий, що з бланшем під оком, чому тут топтався, жодного слова не мугикнув? Може пику йому хтось інший натовк?
Але хай їм дідько лисий спини чухає! Мені спершу треба звільнити геть стерплі руки й ноги, а вже потім міркувати. Ще й у голові бамкають і гудуть церковні дзвони. Тривожно, наче на похорон. От же, сучі діти, не могли самими кайданками обійтися — скільки зайвого мотуззя понакручували! Невже й справді приспаного побоялися? Але про те потім доміркую, бо головне зараз — звільнитися! Ну, хлопче, вперед!»
Іванові все-таки довелося вдосталь попріти, поки призвичаївся плигати кімнатою разом із кайданками на руках і ногах. Декілька разів падав, проте знову підводився і врешті-решт таки дістався протилежної стіни з металевими дверима. Під ними на підлозі заклично виблискував, скинутий бандюгою через вузеньке вічко у дверях маленький блискучий ключик від кайданків.