Хорхе Луїс Борхес

Вибрані поезії у перекладах Г.Латника

Танго
То де ж ви є? — елегія питає
про тих, кого нема, ніби тер1ни
десь є, де все минуле достеменно
сьогодні повторилося б до краю.

Де набрід той (запитую я знову),
що у провулках, з0вжди вкритих пилом,
та в селищах забутих і збіднілих
з ножа і зваги сплів життя основу?

То де ж оті, котрі пішли крізь браму
й, подарувавши епосу подію,
а часу — міт, не маючи надії
на зиск чи щастя, билися ножами?

В золі гарячій часу, мов химеру,
неначе тьмяну ружу, я шукаю
хоч натяк на оту хоробру зграю,
що мучила Корралес, Бальванеру.

В якім провулку, пустищі чи твані
іншого світу тінь живе сувора
того, хто все Палермо упокорив
ножем жорстоким, де лихий Муранья?

Фатальний де Іберра (він грабунки
чинив і задля церкви), той, хто брата
на вулиці вколошкав, — адже Ньято
вбивав частіше, — і зрівняв рахунки?

Кинджалів мітологія поволі
в непам’ять опускається безсило;
а пісню про геройства затаїли
мерзенні поліційні протоколи.

Та інша є зола, пекуча ружа,
що в попелі сховала всі ознаки;
там зверхні залишились зарізяки
і там зберіг вагу кинджал байдужий.

Хоча кинджал ворожий чи то інший,
часу кинджал, у поросі простерті,
сьогодні поза часом, поза смертю
живе у танґо кожен цей небіжчик.

Їхнє буття — у музиці, в акордах
упертої трудящої гітари,
яка в мілонзі виплітає чари,
святкуючи мерців хоробрість горду.

Жовтава карусель кружляє нині —
леви і коні, чуються далекі
мелодії Ароласа і Ґреко,
і танґо ці танцюють на стежині,

і мить оця — окрема, небувала —
є поза часом, вільна, незабутня,
і хоч була загублена, відсутня,
була відсутня, але знов постала.

Вчуваються в акордах давні речі:
якісь-то інші виноградні лози.
(За муром недовірливим — загроза
кинджала і гітара молодеча.)

Ця блискавиця, танґо, чортівня ця
рок0м протистояла переможно;
мелодія — триваліша, ніж кожен
із нас, бо часу й пороху ми праця,

вона ж — лиш час. Приносить танґо вісті
з уявного минулого, це диво
в нас викликає спогад неможливий
про смертний бій на розі передмістя.

Мілонґа про чужака
Історія — скрізь подібна,
однакова і донині;
в Буенос-Айресі чута
і десь на східній рівнині.

Завжди в супереці двоє,
в газарді кожен згоря;
завжди є вечір. Надвечір
палає в небі зоря.

Ніколи не зустрічались
і не зустрінуться знов;
не сперечались за статки
чи за жіночу любов.

Чужинцеві розказали,
що є сміливець оцей
у селищі; той шукає
його помежи людей.

Знайшов, запросив поштиво,
погрози не чути в ньому;
порозумілись і вийшли,
щоб не ображати дому.

Уже схрестились кинджали,
уже скрутився клубок,
один упав, помирає
без стогону й балачок.

Зустрілись тільки сьогодні.
І не зустрінуться знов;
а їх звела не жадоба
і не жіноча любов.

І менше з тим, хто вправніший,
сильніший чи більш упертий,
бо завжди той помирає,
хто всюди шукає смерті.

Заради цієї спроби
вони прожили життя;
вже стерлись їхні обличчя
та ймення без вороття.

Про різнолику Андалусію
Стільки речей. Лукано, що складає
добірний вірш і висловів сплетіння.
Мечеть, склепіння. І журне падіння
води ісламу в тополинім гаї.
Бики надвечір. Музика вогниста,
але водночас — вишукана дуже.
До праці традиційно тут байдужі.
З гебрейського кварталу кабалісти.
А ніччю — Рафаель і вельми щирі
довгі застілля. Ґонґора злотавий.
Захланний Індій скарб — минула слава.
Кинджали, судна і щити зі шкіри.
Скрізь — голоси, відвага пломеніє —
й ніяких слів. Це все — Андалусія.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







221 авторів
337 видань
84 текстів
2170 статей
65 ліцензій