Четвер 22 «trash, спам, attachments»

Четвер 22 «Trash, спам, attachments»

Тимофій Гаврилів
Із циклу «життєпис пана м. заримований ним самим у віршах»

думки пана м. про еміґрацію і повернення

країно пакуй валізи
країно сідай на потяг
ти маєш у паспорті візи
покажеш яку захочеш

навіщо тобі лелеки
навіщо тобі комбайни
заїдеш далеко-далеко
і буде тобі там файно

поставиш собі хатину
посадиш під нею ліщину
і скажеш оце країно
твоя нова батьківщина

а через років так сорок
купиш квиток на лайнер
і полетиш через море
дивитись чи стало файно

якщо повмирали бандити
з голоду впали в кому
скажеш тоді сидіти
годі вертайся додому

бандитів уже немає
лелеки в гнізді на колесах
вертайся до рідного краю
і до незалежної преси

у будні ходи на поле
в неділю до божого дому
аби бандити ніколи
не вийшли зі стану коми

Ткачук Галина
Ведмідь

Білка верталася додому.
Було тихо, тільки зелені дверцята, котрі вели у її дупло, у кубло всередині дерева, стояли розчахнуті. Туди залітало сухе листя і окремі його фрагменти.
Маленькій білці стало дивно, але варто було лишень притиснути кулачок до вуст і подумати добре, як дивно минулося.
"Хтось-таки до мене зайшов. Але, певно, не страшний." – вирішила чомусь білка і залізла до кубельця.
Всередині кубла на самому м’якому, вдатно згорнувшись лежав губецький древесний ведмідь і щось жував.
- Добрий день. – сказала білка.
Ведмідь мовчки махнув лапою.
Розмов не передбачалося, тож все сталося нормально.
Вивірка робила так як завжди: спожила харч, прибралася, розібралася і лягла спати поруч ведмедця.
"І хай тоді кажуть що хочуть, я сьогодні не маю енергії нікого наганяти." – подумала вивірка.
Тієї ночі їй наснився загадковий хтось із великим ніби лисячим фіолетовим хвостом. Хтось був прекрасний, швидко тікав із одного кутика сна – в інший: сновигав, значить. А потім ніби теж заліз до білчиного кубельця, обійняв гладенькою лискучою теплою лапою їх із ведмедцем і заснув.
Прокинулась мись як завжди рано.
Ведмедець спав, харчі конкретно позникали. Але фіолетовий звір зі сну все іще сидів перед очима білки, блимав своїми і знав щось про цього ведмедця.
Вивірка замислилась: "Недарма, ні, недарма прабаба казали, що я здохну від того, що ізіжре мене лис. Так, лис – моя згуба."
Десь далеко в її голові посміхнувся фіалковий.
Ведмедець спав.
А коли прокинувся – вийшов надвір і пішов собі.

***
Вивірка зросла на кілька років. Вивірка носила синє плаття і синій чобіт. І кед. Майже щовечора ішла додому.
Зелені двері стояли подряпані.
Смик.
Білоччі зелені двері стояли зачинені!
Застукала.
Не відповідали.
Застукала гучніше.
В кублі перевернулися. Встали. Гупнуло кілька кроків...
На порозі із запитальним виразом на морді стояв грубезний ведмідь. Можливо, той самий, але яке це мало значення?
- Добрий день, - сказала білка. – Я тут живу. Ну, в кублі цьому.
- А. – сказав ведмідь – Ну, заходь.
І першим почалапав до м’якого, і знову влігся там само, як тоді.
Це вже були не іграшки. Білочка зготовила ведмедеві харч. Той пожер, сів поруч неї і мовчки обійняв важкою лапою.
Крізь відчинене вікно було видно зорі.
Тлустий гість гордо підняв носа, нанюхав заничковану горілку, знайшов скляночки, налив собі і трошки – їй. Випили.
Крізь відчинене вікно було видно зорі.
Малій білочці здалося, що між зорі шмигонув знову прекрасний звір із фіалковим лисячим хвостом.
Вона зітхнула.

***
Але наранок ведмедище нікуди не пішов, тільки лежав і розглядав білицю, як та порається в хаті, як миє горілчані скляночки і готує йому ж знову харч.
Але білка пішла на полювання.
Ведмідь не пішов.
І назавтра теж не пішов.
І наступного дня не пішов.
"Ти що, взяла-таки з ведмедцем шлюб?" – спитала в білки інша білка.
"Та ні!" – сказала іншій білці наша білка, але замислилась.
Ведмідь твердо засів у кублі.
"Ну і нехай" – подумала білка. – "Як не як, а захист."
Того вечора на столі вперше з’явився стільниковий мед.
Значить, ведмідь таки сходив на полювання.
Білка поїла трошки того меду, а тоді із липкими лапами та мордою пішла спати поруч ведмедя.
"А все-таки так воно якось певніше. – думалося їй. – Бо, що не кажи, а є якась певність".
А в цей час фіолетовий лукавий звір заліз крізь вікно, закривши на мить своєю постаттю зорі, і забрав собі добру частину солодкого меду.
Білка та ведмідь спали.
На ранок ведмідь зник.
"Навіть імені мого не спитав". – радісно подумала білка.

***
Пройшов якийсь час.
"То де твій Миша?" – питали білку білки.
"А я шо знаю!" – радісно одказувала білкам білка.
Ішов червень.
Цього разу із дверима усе було гаразд.
У кублі, як водиться, знову лежав ведмідь.
"От і добре" – подумала білка.
Весь у крові.
Бо ведмеді ж їдять м’ясо.
"От і добре" – подумала білка.
Чиясь кров застигла згустками між кудлами його хутра, вся морда була вбрана в кров, смерділо сирим м’ясом.
Ведмідь дихав рівно.
"Значить, із ним усе добре." – подумала білка. – "От і добре".
І лягла спати у чиюсь кров.
Наранок ведмідь зник.
"А все-таки є якась певність" – подумала білка.