Джек Донеллі

Права людини у міжнародній політиці

Права людини у міжнародній політиці

Зміст

Вступ 7
Перелік скорочень 9
Передмова: зауваги читачеві 11
Розділ 1. Права людини як проблема у світовій політиці 14
Становлення міжнародних норм щодо прав людини 15
Від холодної війни до Пактів 18
1970-і: від встановлення стандартів до моніторингу 21
1980-і: подальший розвиток й інституціалізація 25
1990-і: сталість і зміни після холодної війни 27
Розділ 2. Теорії прав людини 33
Природа прав людини 33
Джерела, або обґрунтованість прав людини 36
Перелік прав людини 39
Права людини і спільнота держав 43
Реалізм і права людини 48
Культурний релятивізм й універсальні права людини 51
Розділ 3. Внутрішня політика щодо прав людини:
справа «Південного конуса» 56
Політика до переворотів 56
Катування та зникнення 58
Доктрина національної безпеки 61
Правозахисні неурядові організації 64
Падіння військових режимів 67
Nunca Mбs: розплата за катування і минуле 69
Розділ 4. Багатостороння політика щодо прав людини 74
Комісія ООН з прав людини 75
Процедури розгляду звітів за договорами 81
Права робітників й апартеїд 88
Реґіональні механізми захисту прав людини 96
Оцінка багатосторонніх механізмів захисту прав людини 114
Розділ 5. Права людини і зовнішня політика 119
Основні напрямки зовнішньої політики США
щодо прав людини 119
Центральна Америка і політика США щодо прав людини 125
Сполучені Штати та країни «Південного конуса» 139
Політика США щодо Південно-Африканської Республіки 142
Інші підходи Заходу до міжнародних прав людини 148
Аналіз відмінностей у міжнародних підходах до прав людини 152
Розділ 6. У відповідь на події Тяньаньминю 157
Демократичний рух Китаю 157
Міжнародна реакція на події Тяньаньминю 163
Оцінка впливу реакції міжнародної спільноти 171
Перегляд політики конструктивної участі 174
Постскриптум: азійські цінності 178
Розділ 7. Війна і геноцид у колишній Югославії 185
Передумови конфлікту 185
Війна і геноцид 187
Реакція міжнародної спільноти 189
Нові приклади та прецеденти 195
Націоналізм і права людини 198
Розділ 8. Права людини у міжнародній політиці
після холодної війни 201
Ідеологія та інтервенція 201
Суверенітет, могутність та взаємозалежність 204
Демократія та права людини 207
Права людини та ринки 214
Міжнародна політика щодо прав людини
за нового світового порядку 217
Додаток: Загальна декларація прав людини 221
Питання для обговорення 227
Примітки 240
Словник термінів 260
Покажчик 264


Словник термінів

Американська винятковість — віра в те, що Сполучені Штати культурно і політично відрізняються від інших країн і переважно є вищими від них. Вона походить з колоніального періоду і біблійного образу міста на пагорбі. В галузі прав людини вона має тенденцію виражатись у загальній американській точці зору, що Сполучені Штати певним важливим чином визначають міжнародні стандарти прав людини.

Анархія — відсутність політичного правління, що характеризується нестачею владних ієрархічних відносин підпорядкування і керування. У міжнародних відносинах анархія полягає в тому, що над державами не існує ніякої вищої влади. Однак анархія не обов’язково супроводжується хаосом (відсутністю порядку). Таким чином, міжнародні відносини називають анархічним суспільством, суспільством, у якому порядок виникає від взаємодії формально рівних суверенних держав.

Апартеїд —термін з мови африкаанс, що означає «відокремленість» — політика систематичної, офіційної расової класифікації і дискримінації в Південно-Африканській Республіці. Ґрунтуючись на довгій традиції расової дискримінації, білі уряди ПАР в 1950-х і 1960-х розвинули надзвичайно велику, інтеґровану систему офіційної дискримінації, яка стосувалася практично всіх аспектів громадського життя, а також багатьох аспектів приватного життя. Від цієї політики офіційно відмовилися після плебісциту (тільки для білих) у березні 1992 року.

Категоричний імператив — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує один і тільки один фундаментальний моральний принцип: діяти так, щоб завжди розглядати інших людей як цілі, і ніколи тільки як засіб. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

Громадянські та політичні права — один із двох загальних видів всесвітньо визнаних прав людини. Вони забезпечують захист від держави (наприклад, право на справедливий процес, презумпцію невинуватості та свободу слова) і вимагають, щоб держава надавала певні юридичні і політичні можливості (наприклад, право голосу, право на справедливий суд присяжних). Ці права викладені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в статтях 1–21 Загальної декларації прав людини (див. таб. 1.1).

Холодна війна — термін, що позначає геополітичну й ідеологічну боротьбу між Радянським Союзом і Сполученими Штатами після Другої світової війни. Вона почалася приблизно в 1948-му, тривала (з усе меншою активністю) впродовж наступних сорока років і врешті-решт завершилася розпадом радянського блоку в 1989 році.

Космополітичний і космополітизм — терміни, що стосуються концепції міжнародних відносин, яка розглядає людей насамперед як окремих членів глобального політичного співтовариства («космополісу»), а не як громадян держав.

Зникнення — форма порушень прав людини, що стала поширеною у 1970-х. Жертви «зникали», відвозились до керованих державою, але таємних центрів ув’язнень, замість того, щоб бути офіційно затриманими або навіть вбитими владою чи напівофіційними каральними підрозділами. Зникнення переважно супроводжується катуванням, а в деяких країнах зниклих систематично вбивали.

Економічні, соціальні та культурні права — один із двох загальних видів всесвітньо визнаних прав людини. Вони ґарантують індивідам соціальне забезпечення товарами і послугами (такими, як продовольство, охорона здоров’я, соціальне страхування і освіта) та певним захистом від держави (особливо в питаннях, що стосуються сім’ї). Вони зібрані в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права і в статтях 22–27 Загальної декларації прав людини (див. таб. 1.1).

Етнічні чистки — «очищення» населення території шляхом убивств і примусового відселення, для якого характерні ознаки геноциду. Термін ввели у міжнародний вжиток для позначення стратегії і методів, що застосовувались сербськими сепаратистами у колишній югославській республіці Боснії і Герцеговині протягом громадянської війни 1992–1995 років.

Процедура 1503 — процедура розслідування порушень прав людини (встановлена рішенням РЕСП №1503) Комісії ООН з прав людини, що має справу з серйозними, постійними і систематичними порушеннями прав людини.

Гельсінський процес — неофіційне позначення правозахисної діяльності, початої в рамках НБСЄ. Термін походить від Гельсінського заключного акта 1975 року, який визначав принципи діяльності НБСЄ.

Права людини — права, які кожний має лише тому, що він є людиною, і якими всі люди володіють однаковою мірою і які є невід’ємними. Вони є соціальними і політичними ґарантіями, необхідними для захисту особи від посягань на людську гідність з боку сучасних держав і сучасних ринків.

Міжнародний Білль про права людини — неофіційна назва Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів про права людини, які, разом узяті, вважають авторитетним набором міжнародних стандартів прав людини. Це назва підкреслює значну взаємопов’язаність цих трьох документів.

Міжнародні пакти про права людини — включають в себе Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, які були відкриті для підписання в 1966 році і вступили в дію в 1976. Поряд із Загальною декларацією прав людини, вони є головними нормативними документами в галузі міжнародних прав людини.

Міжнародний механізм — це набір принципів, норм, правил і процедур ухвалення рішення, прийнятих державами (та іншими міжнародними суб’єктами) до виконання в певній проблемній галузі. Поняття механізму вказує на модель міжнародного контролю, що не обов’язково зводиться до однієї угоди чи організації.

Інтернаціоналіст та інтернаціоналізм — терміни, що стосуються концепції міжнародних відносин, яка підкреслює як домінуючу роль держави, так і існування соціальних відносин між державами.

Країни-однодумці — низка невеликих і середніх західних країн, включаючи Канаду, Нідерланди і скандинавські країни. Вони часто беруть участь в міжнародних організаціях і загалом провадять зовнішню політику, яка є «ліберальнішою» ніж політика Сполучених Штатів, Японії чи великих західноєвропейських країн. Країни-однодумці особливо наголошують на проблемах розвитку і намагаються відігравати посередницьку роль між країнами Півдня і дещо більшими північними країнами.

Неурядова організація (НУО) — громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь також у політичній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин).

Невтручання — міжнародне зобов’язання не втручатися в питання, що належать виключно до внутрішньої компетенції незалежної держави. Цей обов’язок співвідноситься з поняттям суверенітету і виражає основні практичні наслідки суверенітету для інших держав.

Миротворча діяльність — полягає у використанні легко озброєних багатосторонніх сил для роз’єднання ворогуючих сторін. Миротворча діяльність відрізняється від здійснення колективної безпеки обмеженим мандатом, орієнтацією на збереження нейтралітету і необхідністю згоди сторін, на чиїх територіях розміщені миротворчі сили.

Тиха дипломатія — досягнення цілей зовнішньої політики через офіційні канали, без публічних заяв чи дій. Це стандартний механізм досягнення фактично будь-якої мети зовнішньої політики, який став політичною проблемою у Сполучених Штатах наприкінці 1970-х і 1980-х, коли консервативні критики політики адміністрації Картера і прибічники політики адміністрації Рейґана почали стверджувати, що американська зовнішня політика в галузі прав людини щодо «дружніх» (антикомуністичних) режимів повинна у більшості випадків обмежуватись виключно тихою дипломатією.

Реалізм (політика сили) — теорія міжнародних відносин, що підкреслює міжнародну анархію, людський егоїзм, пріоритет сили і безпеки та необхідність виключити з зовнішньої політики міркування моралі.

Релятивіст — той, хто вірить, що цінності не універсальні, а є функцією випадкових обставин. Культурний релятивізм стверджує, що мораль значною мірою визначається культурою та історією. Формою морального релятивізму є марксизм, згідно з яким цінності є відображеннями інтересів правлячого класу. Радикальний релятивізм вважає джерелом всіх цінностей культуру.

Суверен і суверенітет — терміни, що позначають відсутність зобов’язань перед якоюсь вищою владою. Міжнародні відносини впродовж минулих трьох століть базувалися на принципі суверенітету територіальних держав.

Статист і статизм — терміни, що належать до теорії міжнародних відносин, яка підкреслює центральну роль суверенних держав. Із статистичною теорією міжнародних відносин зазвичай пов’язується реалістична теорія.

Угода — домовленість між державами, яка зобов’язує ці держави. Угоди є одним з двох основних джерел міжнародного права поряд із звичаями (узвичаєними зразками поведінки, що через повторне застосування набули обов’язкового характеру). Дві найважливіші міжнародних угоди щодо прав людини — Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.

Загальна декларація прав людини — рішення Генеральної Асамблеї, прийняте у 1948 році, яке є найбільш авторитетним джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.

Універсалізм — віра в те, що моральні цінності — наприклад, права людини — є значною мірою однаковими завжди і всюди. Універсалізм є протилежністю релятивізму.

Утилітаризм — моральна теорія (найбільш близько пов’язана з Бентамом і Мілем), згідно з якою правильний напрям дій — це той напрям, що максимізує перевагу задоволення над стражданням. Утилітаризм є найпоширенішою формою консеквентної моралі, яка акцентує на наслідках дій, а не на їхньому характері.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







221 авторів
337 видань
84 текстів
2170 статей
65 ліцензій