преса

Автор: Євгенія Кононенко
Видання: Хрещатик, газета

Серце моє пробудилось і про любов говорить

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3400/art/1223584799.html
10 жовтня 2008 року, п'ятниця
№184 (3400)

Федеріко Гарсіа Лорка. Вибрані поезії: Пер. Григорія Латника. — Кальварія, 2008.

Кажуть, великий іспанець Федеріко Гарсіа Лорка, один з найбільших поетів ХХ сторіччя, долає кордони між державами й культурами легко, ніби то музика, а не поезія, заглиблена в мову, в її особливу пісенну стихію. Лорка був одним з улюблених поетів у колишньому СРСР, лишається ним і тепер. Нечасто перекладний автор відіграє таку роль у культурі чужої країни. На слова Лорки ставили спектаклі, влаштовували вечори поезії у виконанні професіональних акторів, на його слова написано пісні й романси. Тобто Федеріко Гарсіа не лише читався, а й звучав. Але то був російський Лорка, який страждав, журився і вірив по-російськи. Це був результат праці багатьох російських перекладачів.


Українською Лорку переклав славетний Микола Лукаш. Та його переклад був занадто експериментальним, щоб стати популярним. Іспанця Лорку було занадто радикально українізовано, коли навіть дівчина на ім’я Асунсьясьйон де лос Рейєс стала Радою, а Габріелільйо — Гаврильцем.


І ось у нинішній неліричний час, коли, здавалося б, поетичний переклад на українській землі помер і навряд чи воскресне, з’явився новий Лорка у версії Григорія Латника. Тут немає експериментальних українізмів Лукаша, і знайомі за російськими варіантами поезії значно простіші, значно лаконічніші. Перекладач каже, що його Лорка дуже близький до авторського, що росіяни додали йому оздоби, якої в іспанця не було. Коли не знаєш мови оригіналу, то довіряєш перекладачеві. Я впізнавала й не впізнавала знайомого поета, розуміючи, як глибоко увійшов російський варіант у мою свідомість.

Прямують кудись тополі —
лишаючи відблиск на світі.

Прямують кудись тополі —
А нам зостається вітер.

Але магія поезії присутня. Не дивно, що Лорка є одним із найбільших поетів минулого сторіччя, який чи не найповніше репрезентує іспанську мову в її найтонших і найглибших виявах, її архаїку і вічне народження:

Хотів я зелених яблук.
Не тих, які вже дозріли.

Я знаходила в цього українського Лорки щось нове, чого не знала в попередніх версіях:

— Гей, ожино, куди ти йдеш?
— Пошукаю любові теж.

Якби я прочитала Лорку Григорія Латника в роки моєї юності, то був би мій Лорка, і він би витісняв російські версії, прочитані згодом. Я бажаю перекладачеві почути свої версії у виконанні добрих акторів під музику й кастаньєти, щоб його Лорка не лише читався, а зазвучав, бо він, хоча б якою банальною буде ця фраза, того вартий. А шанувальникам поезії я бажаю відшукати цю книжку, і нехай український Лорка бентежить і заспокоює їх:

— Соледад, умий своє тіло
жайворонячою водою
і спокій своєму серцю
поверни, Соледад Монтоя.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій