преса
Видання: Україна молода, газетаСучасність без Римарука
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1260/116/44630/Номер 186 за 04.10.2008
А те, що живий, —
серед ночі засвідчує страх.
Розбитий, мов пам’ятник,
бачиш у снах однооких:
останнє кохання тремтить
на підземних вітрах
і вірші останні стоять —
як форелі в потоках.
Ігор Римарук
За останні два місяці з життя пішло троє українських письменників першого ряду — в серпні не стало Василя Кожелянка, вересень забрав Юрка Покальчука, а початок жовтня приніс траур за Ігорем Римаруком. Ці «пробоїни» не закриєш у шерензі.
Останні два роки поет Ігор Римарук жив у Львові. У суботу, 27 вересня, на львівській вуличці його збила машина. Травми були важкі, але, як кажуть лікарі, «сумісні з життям». Письменник попросив принести в палату ноутбук і на лікарняному ліжку редагував матеріали для відділу літератури, яку він завідував в оновленій «Сучасності». В журналі, який він редагував у найкращі часи «Сучасності», який він підняв разом з Іваном Дзюбою. У десятому номері «Сучасності» вийде підбірка його останніх віршів — не поминальна, прижиттєва, вони були вже зверстані планово. Тепер поруч стоятиме некролог. Увесь десятий номер буде траурним, чорним — там є теплі посмертні слова про Кожелянка і Пако, написані... Римаруком.
Ігор Римарук помер учора вранці, 50–річного, його поховають у Львові на Личаківському кладовищі.
Василь Шкляр, який дуже близько дружив із поетом, сказав газеті, що приголомшений настільки, що може говорити лише загальні речі, які і так всі знають: це була дуже значна постать в українській літературі. «Ігор був дуже дорогою мені людиною. Він брав мене за барки, за петельки і витрушував з мене черговий роман. З останнім своїм твором про Холодний Яр я мав багато сумнівів, і якби не Ігор, який казав: «Пиши, принесеш мені через тиждень фрагмент у журнал», я б його, може, й не написав. Тільки з величезної поваги до його віри в мене я дописував шматки, і зараз уже практично на фінішній прямій. Я не знаю, що говорити. Просто не уявляю, як бути далі».
Письменниця Марія Матіос сказала «УМ»: «Він був редактором від Бога. Ерудит, дуже тонкий лірик, найбільш яскравий і найбільш суворий виразник естетики вісімдесятників. Він був редактором «Солодкої Дарусі», автором однієї з передмов. Людина драматичного, навіть трагічного світосприймання. Він був у мене вдома в Розтоках, знайомий із батьками. У нас була справжня творча дружба, коли можна було і посварити один одного, і похвалити»...