преса

Автор: Євген ПОВЄТКІН
Видання: «Інтернет-журнал о культуре «Культурный тренажер»

Старші за 16, молодші за 26 - це тенденція

Лютий 20, 2006 р., понеділок
http://www.kut.org.ua/books_a0077.php

15 лютого 2006 року в агентстві УНІАН відбувалася чергова зустріч із серії "Кальварійських посиденьок". Цього разу видавництво "Кальварія" організувала її, щоб познайомити журналістів із своїми молодими авторами.

У всіх авторів готується й незабаром вийде дебютна "кальварійська" книжка. Передбачалося, що на зустріч прийдуть всі шість авторів, видання творів яких планується об'єднати в нову книжкову серію. На відміну від двох інших "молодіжних" серій "Кальварії", зокрема, від "Бібліотеки журналу "Четвер", підбір здійснюватиметься не за тематикою, стилістикою чи за жанром, навіть не за адресною читацькою аудиторією - єдиним критерієм буде вік автора, він має бути від 16 до 26 років.

Прийшли чотири чарівні авторки - Тетяна Винокурова-Садиченко, Ксеня Харченко, Галина Ткачук, Галина Логінова. Ще двоє авторів - Віктор Маліновський та Любомира Княжич - з різних причин не прийшли, і модератори зустрічі Петро Мацкевич (головний редактор видавництва "Кальварія") та Ксенія Сладкевич (PR-директор цього ж видавництва) створили довкола їхніх осіб атмосферу таємничості. Віктор Малиновський, наприклад, насправді Віктор, але не Малиновський, хоча скоро буде ним (навіть за паспортом), а от хто такий (така) Любомира Княжич - поки що невідомо. Але факт незаперечний: Віктор Малиновський є автором твору "По той бік Пупця", а Любомира Княжич - "Морок. Казочці про національний менталітет присвячується", і вже скоро буде нагода почитати їх. Вихід книжок цих авторів, як і тих чотирьох, що були на зустрічі, намічається завершити до літа 2006 року.

"Посиденьки" було присвячено підміченій у "Кальварії" тенденції, завдяки якій практично в кожній Європейській країні з'явилась ціла генерація письменників-підлітків, чї книжки одразу стають Європейськими бестселерами. Як приклад наводилися Мелісса (Італія), Анні Брасм (Франція), Мірослав Нагач (Польща), Анна Віковіч (Сербія). В Україні цю тенденцію являють Любко Дереш, що вже є автором "Кальварії, і ті молоді письменники, про яких іде мова.

Власне, якщо згадати історію української літератури, то тенденція далеко не нова. Варто згадати двадцятидвохрічного Володимира Винниченка і сімнадцятирічного Валер'яна Підмогильного, яким не тільки вдалося надрукуватися, а й стати яскравими постатями в українському письменстві. Тому-то зв'язок часів у ньому, письменстві, виявляється, зокрема, і в тому, що молоді знову рішуче приходять і говорять у літературі своє нове свіже слово.

Була на зустрічі мова й про стилістичну й жанрову неоднорідність творчості авторів, яким нині від 16 до 26. Ця неоднорідність, напевне, є вагомим здобутком попередніх двох-трьох і в чималій мірі - видавництва "Кальварія" безпосередньо. Бо є з чим порівнювати - дев'ять років тому в Харкові на поетичному фестивалі "Ангард фест" теж велася дискусія про нове покоління в літературі, яке за аналогією за великими й незабутніми "вісімдесятниками" із Бу-Ба-Бу її учасники називали "дев'ятидесятниками". Хоча вже тоді всі заперечували таке "поколінне" представлення історії літератури (хтось, здається, поет Іван Андрусяк, казав - ми тоді вже не "покоління", а "поголів'я", мовляв, чого так мало - тільки по коліна?), втім, тоді між молодими Сергієм Жаданом, Ростиславом Мельниковим, Іваном Андрусяком, Оленою Галетою, Іриною Старовойт було набагато більше спільного, ніж між теперішніми авторами-дебютантами. Тоді на всіх був один літературний рід і жанр - лірика, якщо не карнавально-ґротескова, як у Жадана, то густо-міфічна у Галети, Старовойт; одна форма представлення - читання віршів зі сцени, одна аудиторія - здебільшого такі самі молоді поети. Й далеко не останнє - одне на всіх видавництво "Смолоскип", яке публікувало авторів книжками приблизно однаковим обсягом близько 50 сторінок і одним тиражем 500 примірників. Те, чого навесні 1997-го досягали досить масштабним мистецьким заходом - вкупі з художньою виставкою, науковою конференцією, рок-концертом (вперше вживу послухав тоді Тараса Чубая!) й, нарешті, фуршетом - тепер "Кальварії" вдається завдяки своїм тихим і скромним "посиденькам", і це - увага засобів масової інформації.

Поки, що не читавши всіх текстів, важко писати, чим же власне різниться між собою творчість авторів між собою і між попередньою літературатурою, що вже заявила про себе. Залишається покладатися на слова їх самих. Ксеня Харченко, авторка твору "Історія" (назва "Історія Ксені Харченко" з'явилася під впливом редакторів журналу "Сучасність", де текст уже публікувався) говорить, що вона своїм писанням створює те, чого їй особливо бракує, своє життя, виписує свої бажання і думки, аби їх здихатися, аби вони втілилися, справдилися, так би мовити, це витіснення тексту із себе силою. Текст опирається, бажання і думки дурять її й перемагають, і авторка замкнена-заглиблена у свій світ. "Історія" зображує не людей, а домовиків, що переповідають одне одному міфи та всяку іншу всячину.

Роман Тетяни Винокурової-Садиченко "Жарт, або З життя психів" мені поки що здається проведеним у лабораторії (невипадково про відповідні умови для творчості вона говорить, що пише виключно під музичний супровід, що допомагає створювати потрібний настрій та атмосферу) дослідом, метою якого є подивитися, як буде поводитися Ангел у психлікарні.

Уривок, зачитаний Галиною Ткачук з твору "Лютий", здається, знову являє мудрість з відомої православної молитви Оптинських старців - "Які б не дістав вістки сьогодні, навчи мене прийняти їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все Твоя свята воля". Конкретно щодо "Лютого" це означає вміння бачити світ, що здається абсолютно випадковим, жити в ньому й при цьому усвідомлювати себе невипадковою, цілеспрямованою, стійкою й твердою істотою.

Про твори Галини Логінової враження у мене вже не перше, я їх читав і готуватиму окремий докладніший матеріал. Більше того, для "Піщаної ріки" це вже не перша публікація, її надрукували в тому самому видавництві "дев'ятидесятників" "Смолоскип" в 2002 році (нарешті трапилася нагода взяти автограф!), але в 2006-му вже набагато більше шансів знайти таки свого читача. Проза Логінової заворожує поєднанням легкості та природності з відвертістю й щирістю. Особливо це стосується роману "Червоне солодке сонце", де оповідь викладена від першої особи Галлеї Запорожець, української студентки, яка приїхала навчатися в Мадрид. За зізнанням авторки, саме така оповідь від першої особи далася їй найважче.

Постійно притаманне очікування чогось нового в українській літературі ввечері 15 лютого набуло конкретніших рис - чекати треба весни й шість нових книг, що будуть видані "Кальварією"