преса

Автор: Дмитро Шульга
Видання: «Весь Кировоград»

Ірен Роздобудько:

http://www.kirovograd.net/science_culture/2008/3/26/iren_rozdobudko_ce_u_mene_ye_vibir.htm

26 березня 2008 року

Ірен Роздобудько: “Це у мене є вибір, якою мовою писати, а талановитий режисер не може сидіти у красивій позі і чекати, доки держава дасть гроші на кіно!”
Ірен Роздобудько З Ірен Роздобудько ми зустрілися під час нещодавнього Міжнародного весняного книжкового ярмарку “Медвін”. Пані Ірен із захопленням розповіла, що на цей час вона трохи закинула письменництво та головредактування у “Каравані історій”, і зараз працює здебільшого над сценаріями.

Завершується робота над фільмом за її романом “Ґудзик”, а Ірен дописує кіносценарій за мотивами ще одного власного твору “Зів'ялі квіти викидають”. Про роботу для кіно та, зрештою, про можливі літературні новинки ми й розпиталися у Ірен Роздобудько.

- Пані Ірен, з чого починався Ваш шлях у загадковий світ вітчизняного кіно?

І.Роздобудько: Мої книжки знайшли продюсери. Я сама ніколи нікуди не пробивалася і нікого не просила. Книжки потрапили до продюсерів, мені подзвонили і запропонували зустрітися, щоб обговорити можливість написання сценарію. Я цим ніколи не займалася і не знала, як це робиться. Але я взяла книжки по кіномистецтву, у тому числі відомих американських авторів, і почала писати сценарій так, як треба.

- Вам все вдавалося з першого разу, чи певні сцени доводилося по кілька разів переписувати?

І.Роздобудько: Ми обговорювали, що до фільму увійде десь відсотків сорок від самої книги. Бо у “Ґудзику” відтворено 20 років життя, до того ж три сюжетні лінії – в односерійний фільм це важко все втулити. Тому ми з режисером думали, як повернути сюжет, щоб фільм вмістився у 90 хвилин. А у мене дуже хороший режисер – Володимир Тихий, відомий за фільмом “Мийники автомобілів”. Я спочатку з підозрою поставилася до нього, але потім зрозуміла, що ми дуже співпадаємо емоційно, що я так само захоплена кіно, як і він... незважаючи на те, що у нашій країні молочних чудес нам з Володею доведеться ходити під парасольками, бо на нас будуть плювати і закидати камінням, я хочу сказати, що фільм мені дуже сподобався. Стрічка знята талановито, талановитим режисером – вона не пласка, там працюють всі плани. Причому, що фільм знятий за 17 днів! І я дуже хочу, щоб усі, хто дивитиметься картину, зауважили, як за такий короткий термін все так красиво, так поетично, так майстерно знято. Коли моя дитина подивилася фільм, спитала мене: “Мамо, це все за 17 днів знято? Це геніально!”

- Ви активно втручалися у процес зйомок? Після опрацьованих книг з кіномистецтва не хотілося підказати режисеру, певні речі зробити по-іншому?

І.Роздобудько: Боже збав! Ніколи! По-перше, режисери не люблять, коли сценаристи присутні на майданчику. Але Володя запросив у перший день зйомок, щоб я знялася в одному з епізодів. А на другий день зйомок я прийшла через те, що мене попросили журналісти. Я подзвонила Володі, попрохала не ображатися. У будь-якому разі, він все зробив, як слід. Я не буду тягнути ковдру на себе, фільм – це робота режисера. А сценарист тільки старається, щоб цей продукт вийшов таким, щоб режисер зміг його зняти.

- Перед початком роботи режисер на налаштовував Вас, що треба зробити такий сценарій, як у тому або іншому фільмі? Орієнтував він Вас на певні зразки стрічок?

І.Роздобудько: Такого не було, але ми іноді говорили: “Пам'ятаєш, як у Бунюеля?” чи “Як там у Фелліні?” Володя сам все побачив і дуже гарно зняв. Мені подобається. І я цей фільм буду захищати, коли його будуть обпльовувати, говорити, скажімо, що це за українська картина під назвою “Пуговица”?! Я буду казати, що у мене є вибір – писати українською чи російською, а талановитий режисер, котрий хоче робити кіно, не може сидіти у красивій позі і чекати, доки держава дасть гроші на кіно і він буде знімати українською. Та попри російську мову все ж таки кіно вийшло українським: там є Київ і Хрещатик; там є українська мова і пісні, там є наша форма наших “ментів”...

- А взагалі, гіпотетично, хто ще з відомих режисерів, на Вашу думку, міг би якнайкраще екранізувати Ваші книги?

Ірен Роздобудько І.Роздобудько: Щодо “Ґудзика” – то я повністю задоволена Володею Тихим. Я б хотіла, щоб він продовжував знімати, і у нас є такі плани. А якщо говорити про якісь вже дуже сміливі плани, то я б хотіла екранізувати “Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя”. Навіть не знаю, хто б з режисерів міг за неї взятися.

- А самій не хотілося стати за камеру?

І.Роздобудько: Звичайно, я б дуже хотіла, але я розумію, що це страшно важка робота, якій треба вчитися, треба бачити, як поставити світло, камеру – то ціла наука!

- Будуть у фільмі “Пуговица” якісь несподіванки для тих, хто читав книгу?

І.Роздобудько: Звичайно, друга частина – то суцільна несподіванка. І, можливо ,якщо читачі вважали ,що фінал у роману “Ґудзик” печальний, то вони зрадіють і подякують режисеру, і мені так само, що фінал інший.

- Навіщо? Хепі-енд – то ознака банальної мелодрами?

І.Роздобудько: Не знаю, судити глядачу. Але там такий фінал ,що я плачу! Я думаю, що треба завжди давати надію глядачу. Це, в принципі, у жанрі мелодрами, але я б не сказала, що це мелодрама, це скоріше за все притча. А притча має завершуватись оптимістично, прощенням.

Ми все ж фільм вирішили назвати так само як і книжку, а в мене була ідея назвати його “Легенда про скелю прощань”. У книзі цього немає, але в екранізації буде Скеля прощань. Герої довго думали, що то скеля, до якої приходять обмануті закохані, а стара бабця сказала, що насправді ця скеля називається “Скелею прощень”. Така-от для мене вийшла притча про Скелю прощень.

- За кіносценарною роботою, чи залишається ще час для письменницької творчості? Чи довго чекати на нову книгу від Ірен Роздобудько?

І.Роздобудько: Я дуже довго пишу роман (уже 85 сторінок є) “Дві хвилини правди”. Щоразу звітую перед своїми видавцями з “Нори-друк”, що там, наприклад, сторінку написала. Бо пишу сценарій, не встигає, до того ж цей роман треба пережити. А от у квітні у “Фоліо” виходить нова повість “Все, що я хотіла сьогодні”. Можливо, я вперше скажу прямо, що цей твір для жінок з присутністю як завжди там чоловіка. Але якщо говорити так глобально, то це повість про домашнє емоційне насильство над жінками. Якщо психологи читатимуть цю книжку, то вони це обов'язково знайдуть.