преса

Цього року навколо Шевченківської премії виник чер

http://literatura.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=387&Itemid=1
12.03.2008

9 березня в Національній опері України відбулося вручення Національної премії імені Тараса Шевченка. Щорічну найвищу мистецьку нагороду, грошовий еквівалент якої нині становить 130 тис. грн, отримали 18 лауреатів.

Скандал виник щодо двох із них

Скандал виник щодо двох із них: письменниці Любові Голоти — дружини члена Шевченківського комітету Павла Мовчана, та поета Петра Перебийноса. Натомість проігноровано прозаїків Василя Портяка та Василя Шкляра. Роман останнього ”Ключ” за кілька років витримав сім видань, зокрема іноземними мовами.

— Мені неетично все це коментувати, — каже Василь Шкляр, 56 років. — Недолік процедури визначення лауреатів полягає в тому, що ”література і мистецтво” включають у себе кілька галузей. Й оцінюють твори різних видів мистецтва різні фахівці. При цьому, скажімо, мистецтвознавці чи музикознавці не читають висунутих на премію книжок, а літератори, своєю чергою, можуть не знати художників чи композиторів. Але ж голосують вони всі разом. І голосування йде за таким собі корпоративним обміном: ми голосуємо за ”ваших художників”, а ви — за ”наших поетів”. Це відбувається без якихось там особистих симпатій чи спекуляцій, а з огляду на згадану ”багатогалузевість”.

Поет Іван Драч — член Шевченківського комітету. Цікавимося у нього, чи не відпали би більшість непорозумінь, якби визначення лауреатів було відкритим.

— Я проти того, щоб процедура голосування була відкритою й обговорювалась у пресі, — каже він. — Преса все одно обговорюватиме будь-яку ситуацію, закриту чи ні. Зрештою, ви знаєте, як присуджується Нобелівська премія? От і я не знаю. І нікого це не хвилює. Щодо лауреатів нинішнього року. Я голосував саме за тих, кому дали премію — за Віру Вовк, Петра Перебийноса і Любов Голоту. Чому? Бо вважаю, що тут важлива ще й громадська робота літератора. Петро Перебийніс багато років редагував журнал ”Київ”, нині з величезними труднощами редагує ”Літературну Україну”. Так само Любов Голота редагує ”Слово Просвіти”. Я знаю, яка це подвижницька робота в наших умовах, коли майже повсюдно патріотизм душі не збігається з патріотизмом кишені.

— Система вибору лауреатів недосконала й нагадує радянську, — визнає інший член комітету, директор Інституту літератури НАН України Микола Жулинський, 67 років. — Претендентів висувають зацікавлені організації, починається громадське обговорення. А яке воно громадське? Один художник, приміром, має можливість привезти виставку до столиці, інший — ні. Не всі члени Шевченківського комітету орієнтуються в окремих сферах мистецтва. Треба створити експертні комісії, які б слідкували за реальним культурним процесом у країні, відзначали нові тенденції, талантів. Експерти у кожній галузі на розсуд комітету пропонували би по три кандидатури. Таємним голосуванням ми обирали б кращих. І хай би їх оголошував президент безпосередньо на церемонії. Після присудження треба робити презентації переможців, а не так як зараз — дадуть Шевченківську премію, і на наступний рік вже всі забудуть, хто її отримав.

Цікавлюся, хто з нинішніх лауреатів викликав найбільше дискусій у членів Шевченківського комітету.

— Найбільше — нагорода з літератури, — зізнається. — У цій царині багато яскравих імен, і вибрати було надзвичайно важко. Усе залежить від смаків членів комітету. Хтось більш схильний до молодшого покоління, як-от Ігор Римарук до прози Василя Портяка. З іншого боку, намагалися врахувати, що цьогорічний переможець Петро Перебийніс вже багато років знаний поет. Письменниця з Бразилії Віра Вовк не вперше висувається. Її заслуги також очевидні.

Жулинський додає, що важко проходив художник Валерій Франчук за цикл живописних творів, присвячених Голодомору.

— Претендувало багато цікавих постатей. Але скільки б ми не дискутували, треба було обирати одного, — веде далі. — Члени комітету бачили, хто більше набирає голосів, і приєднувались до більшості. Обговорення тривало до десятої вечора, а всіх лауреатів мали обрати в один день.

Без особливих дискусій пройшли кандидатури режисера-документаліста Михайла Ткачука, скульптора Василя Сідака.

— Також легко зійшлись на думці щодо вистави ”Про людей і мишей”. Режисер Віталій Малахов, актори Богдан Бенюк, Наталя Сумська давно достойні Шевченківської премії.

Зала Національної опери заповнена, вільні місця видно тільки на балконі третього ярусу. Усіх цьогорічних лауреатів розсадили на сцені по обидва боки трибуни. З неї 10-хвилинну вступну промову виголошує президент Віктор Ющенко, 54 роки. Заступник голови Секретаріату президента Юрій Богуцький зачитує в абетковому порядку імена лауреатів. Ті по одному підходять до президента й отримують з його рук нагороди.

— Я довге життя жила на Заході, але Україною і для України, — говорить зі сцени 81-річна письменниця Віра Вовк із Бразилії. — Із коштів моєї Шевченківської премії хочу заснувати фонд — на найкращі переклади сучасної української літератури і сподіваюсь на підтримку української держави. Треба нести інформацію про нашу культуру, й особливо літературу, в світ. Бо він не може шанувати те, чого він не знає.

Після церемонії нагородження Віктор Ющенко сідає в президентській ложі поруч із прем’єр-міністром Юлією Тимошенко та міністром культури Василем Вовкуном. На сцені розпочинається концерт. По його закінченні до Віри Вовк у партері вишиковується черга бажаючих подарувати квіти і сфотографуватися.