преса

Автор: Роман Кухарук
Видання: «Молода Література»

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

http://literatura.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=44&Itemid=36
17.11.2007

Маємо перед собою низку прозових творів, які дають можливість говорити про певні тенденції в новітній українській прозі. Оскільки я розглядаю українську літературу з погляду українського читача, то й кут зору у мене відповідний.

Володимир Сосюра закликав любити Україну, Олександр Ірванець закликає любити Оклахому. Властиво, то є вибір для кожного. Тому не дивно, що кожен з сучасних українських письменників своїм словом у художньому творі теж робить вибір. Як?
Сміливий погляд за ширму.

...

Сила без тіла.

Роман Любка Дереша “Культ” свідчить про неабиякий талант автора і – разом з тим – про відсутність чи недостатність у автора життєвого досвіду. А без досвіду глибинна сила художнього мислення скидається на голову професора Доуеля – без живого тіла реальності з його м’ясом і кров’ю, любов’ю і ненавистю, людьми і їхнім неоднозначним життям ця сила є пропащою. Але, думаю, молодий автор спроможеться надолужити життєвий пробіл і потішить українського читача вивершеним і довершеним твором. В майбутньому. Хотілося б, щоб псевдослава його першого роману не нашкодила його поступу в літературі.

Не зважаючи на відсутність життєвого досвіду, Дереш показав себе добрим знавцем молодіжного середовища (один епізод зі спермою чого вартий), добре відтворено рускоязичних дєвочок, та найбільшим позитивом роману є сам оповідач (мова в романі від першої особи), який вже є українським характером, що здатен витворити новий художній світ.

Роман-ненависть.

Євгенія Кононенко – талановита письменниця, яка має колосальний життєвий досвід, яка добре знає життя столичного плебсу, яка написала низку чудових новел. Проте навіть у тих новелах помітна космополітична зверхність щодо героїв та дистильованість української мови. Всі ці негації новельного циклу виявились у великому полотні Євгенії Кононенко – романі “Імітація”. Хай мені дарують різні аналітики постмодерних дискурсів, які там побачили глибину зображення українського суспільства, я там побачив одне – імітацію української прози. Українське – сіре, безвихідне, бридке, навіть дитина – вбивця і недоумок. Все західне – добре, комфортне, вивищене над українським. У цьому контексті світлом божим сприймаються і фінал фільму “Пропала грамота” (хлопчик у козацькому однострої скаче на коні під мелодію козацького маршу), і фінал одного з віршів Петра Засенка (“Селюченя устало на світанні, Іде в поля, За обрій загляда… Над Альтою По пояс у тумані Гуляє світлий наш Сковорода.”), і характери головних героїв романів “Обрати янгола”, “Одні” і “Культ”.

Властиво, своєю незрозумілою для мене ненавистю до українського Євгенія Кононенко продовжує недобру традицію минулого століття, коли деякі письменники, не знаючи української, не володіючи нею і ненавидячи українське – писали книжки, видавали їх і вважалися українськими письменниками.

Власне, про що я і для чого? Боже збав мене від остаточних вироків чи немудрих закликів. Роман “Імітація” пішов у люди, в нього є свій читач і свій поціновувач. І хай буде. Але я висловлюю свою думку про цей роман для того, щоб збагнути джерело патології, якою є нелюбов до України. Коли темно в кімнаті і нема світла, що мені в тій кімнаті робити?
Ненависть чи зневага ніколи не були продуктивні в мистецтві. Тільки любов і бажання зрозуміти, а ще бажання допомогти. Якби авторка була туристкою, яка була проїздом в Україні і написала свої нотатки і видала їх у Лондоні чи Парижі, то злочином було б не перекласти і не донести до українського читача погляд на нього самого з там-того світу. Але бути тут, жити тут і бути випадковим туристом у своїй прозі – не знаю. Я б такої дороги не вибрав і навіть ворогові своєму такого не побажав би.
...

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій