преса
Автор: Дмитро ЛевицькийВидання: «Інша література»
Василь КОЖЕЛЯНКО:
http://inlit.com.ua/node/326Василь КОЖЕЛЯНКО: «Живу в селі, читаю Місіму, пишу хокку та романи. А міг би бути бойовиком ОУН»
10/01/2007
Інтервью
Василь Кожелянко народився 1 січня 1957 року в с. Кам’яна під Чернівцями. Закінчив Чернівецький Державний університет ім. Ю.Федьковича. Мало не сів за ґрати за спробу знищення символу епохи тоталітаризму. Згодом став журналістом.
Автор восьми романів, серед яких найвідомішим є «Дефіляда в Москві», та збірки малої прози «Логіка речей», котру він чомусь вважає своїм найвищим письменницьким здобутком.
Попри все Василь Кожелянко за першопокликанням залишається Поетом. Зайве свідчення цьому - поетична книга «Як учив Кожелянко-цзи», яка сьогодні, після збірок «Терновий іній» (1994 р.), «Білий і рудий» (1994 р.) та «Семибарвний кінь» (1995 р.), стала наступним потужним кроком на нелегкому шляху до віршовершин.
- Охарактеризуйте Ваше місце в українському літпроцесі.
- Я простий пересічний суч. укр. письменник, який намагається знайти свою дорогу в літературі. Самопіаром не займаюся з двох причин: по-перше, живу не в столиці і навіть не в обласному центрі, а у справжньому буковинському селі (де, щоправда, є Інтернет і мобільний зв’язок), а по-друге – просто бридко. Кажуть, що я створив і заповнив своїми романами й оповіданнями жанр альтернативної історії в сучасній укр. літ-рі, мабуть так воно і є, лише не знаю чи зробило це когось в т.ч. мене як автора, щасливим. В 50 років, не полишаючи прози, почав писати вірші і видав у «Видавництві Сергія Пантюка» збірку поезій. Любов, знаєте…
- Ваші політичні уподобання.
- Якби я жив у першій третині ХХ ст., то був би або фашистом ( у муссолінієвському значенні цього терміну), або троцькістом, а якщо жив би в Україні, то – бойовиком ОУН, але точно не був би «гнилим» ліберал-демократом. Тепер же все змішалось, політика позбулася ідеології і стала просто прибутковим бізнесом. Тому я можу бути симпатиком тієї політичної сили, для якої я створю ідеологію сам (ну, з групою товаришів-однодумців).
- Кумири, авторитети, вчителі у літературі та житті.
- Авторитетів не маю, кумирів - тим більше. Вчителів багато як в житті, так і в літературі, бо вчуся постійно. Наразі читаю Мацуо Басьо, Місіму, Дао де цзін, «Майн Кампф» Адольфа Гітлера, пишу хокку-хайку, п’ю зелений чай і освоюю дзен.
Ось кілька нових тривіршів, які з деякою натяжкою можна називати хокку-хайку (декламує):
Жовто-зеленому серпню
Кидає виклик темно-червоним
Троянда на ім’я Козерог.
По траві розлите сонце,
Змішане зі світлими слізьми, -
Ти входиш у ще не пережиту осінь.
Ніч. Упало яблуко.
Зоряне небо розуміє все.
Я тебе любив.
Моє серце, як емблема Юлі:
Розірване в один бік
А в саду – рай. Без Єви.
Сонце сорту «золотий ранет»
Услід за серцем котиться на захід.
Зв’язується розірване павутиння.
- Кілька слів про особисте (родина, коханки, -нці, друзі).
- Одружений. З однією жінкою живу вже 28 (двадцять вісім) років. Постійно закоханий, так, що часом навіть не знаю достеменно в кого. Якщо когось маю то не коханку, а кохану. Останніми роками духовний аспект кохання для мене важливіший за тілесний: всі в любові і всі – щасливі.
- Ваш рецепт вдосконалення цього світу.
- Рецепт вдосконалення світу можна формувати лише, давши відповіді на комплекс великих і, схоже, вічних та риторичних питань: пробуючи вдосконалити світ чи ми справді робимо це, чи навпаки ще більше погіршуємо його? Чи цей світ є найкращий з усіх світів? Чи його можна вдосконалювати в принципі? На фіга це самому світові?