преса

Автор: Степан СЕМЕНЮК
Видання: «Нація і Держава»

«УКРАЇНСЬКИЙ ТРИКУТНИК»: З ВИСОТИ ЧАСУ

http://nacija.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1409&Itemid=13
21.Aug.2007

У видавництві Люблінського університету ім. Марії Кюрі-Склодовської вийшла праця французького історика Даніеля Бовуа* "Український трикутник" у перекладі на польську мову. Книжка - підсумок 25-літньої дослідницької праці автора, яка складається з трьох частин (813 сторінок), остання публікується вперше. 'Трикутник" - це історія стосунків на лінії: "царат - польська шляхта - український люд'' на Правобережній Україні, точніше: Волинській, Київській і Подільській губерніях в 1793-1914 роках, тобто - після другого поділу Польщі, коли ці землі були анексовані Москвою. Іншими словами, це історія продовження боротьби, чи, як хто воліє, - суперництва між московською владою і польською шляхтою за панування на українській землі. Очевидно, "Трикутник'' - це історія Польщі. Її окремі частини охоплюють періоди: перед польським листопадовим повстанням 1831 року, між повстанням 1831 та січневим повстанням 1863 років і після січневого повстання. Але це історія Польщі на українській землі, тому для українського читача так важлива. Щоб зберегти свій політично-економічний статус на українській землі, польська магнатерія, в кожному разі абсолютна її більшість, з одного боку, вислужувалася перед своїм політичним ворогом Москвою, а з другого - намагалася зберегти за всяку ціну стан кріпацтва українського населення.
Жах огортає, коли читаєш документи про методи, які використовувала польська магнатерія для збереження "польського стану посядання", а властиво своїх класових егоїстичних інтересів в Україні. Якщо додати до того, що "нова" московська влада в боротьбі з поляками в Україні застосовувала також і ще гірші заходи, а все це, зрештою, лягало на голови українського народу, то бачимо весь наш трагізм того часу.

Журнал "Кrаj" ("Край"), орган польської магнатерії в Україні, так висловив свою "турботу" польських землевласників про Україну:

Україно, урожайний краю!

Що почнеш ти без кріпацтва?

Без кріпацтва й батога,

Тож-то вже кінець світу.

І плакав поет за втраченою Україною, називаючи її метафорично Палестиною, тобто втраченою країною:

Україно, наша меже,

Що розкажуть днесь про тебе?

Ти для нас вже Палестина,

А не нашая країна.

Дійсно, так закінчилося це суперництво. Зрозуміло, що у цій війні між "новою" московською владою на Правобережжі і польською шляхтою програла польська сторона і... українська.

Праця Д. Бовуа - не лише історія суперництва москалів і поляків за панування на нашій землі, яка почалася далеко перед 1793 роком. Це передовсім соціологічно-політичне дослідження стосунків між складовими того "трикутника" і в самих його суб'єктах. Тому книжка Д. Бовуа становить вартість не лише для істориків, а й для політологів, бо вона не втратила багато в чому актуальності і сьогодні, зокрема, коли йдеться про методологію, якою користувалися речники московського і польського імперіалізмів.

Як книжка Д. Бовуа вплинула па переоцінку знань і способу думання окремих людей, хай послужить лист, написаний до автора польським художником Юзефом Чапским,** якого публікуємо з неістотним скороченням в перекладі українською мовою. У книжці цей лист публікується "Замість передмови":

"2 жовтня 1987.

Шановний Пане.

Кілька місяців тому розпочав читати Вашу книжку "Поляки на Україні" в польському перекладі. Тяжко мені говорити без суперлятивів про вражіння, які книжка викликала (...). Сам вже від року не можу нічого читати, всю книжку читали мені приятелі частинами. Видавалося мені, що знаю достатньо багато про фальшиву візію Польщі в Сенкевічовському стилі. Вже "Легенда Молодої Польщі" Станіслава Бжозовського була для мене потрясінням і відкрила переді мною правдиву Польщу (...). ...я знав фальшивий образ Польщі, як "Христа народів" (....). Народився я на Білорусі, в маєтку недалеко Мінська, а згодом петербурзький студент, не дуже багато знав про стосунки між польськими поміщиками і колонізованим ними селянством. Щойно книжка поставила крапку над "і", і завдяки їй я міг довідатися, як та варварська колонізація справді виглядала, наприклад, в Україні. Спосіб нарації, в якій недобачився ані ідеалізації, ані перебільшень, справив на мене таке сильне вражіння, що без перебільшення хотів би Панові сказати, що можу його порівняти з вражіннями, викликаними читанням Бжозовського в молодості. Коли я перечитував кожну сторінку, то мене супроводив подвійний ентузіазм: для тексту історика, та для тексту, написаного великим письменником. В мойому віці може здаватися навіть дивним (маю 91 рік), але дозволяю собі висловити мою вдячність і мій ентузіазм (...). Для мене Україна була поемою Словацького, то були спогади моїх співкраян, які жили в Україні, а які навіть не зауважували так частої кримінальної ролі поляків супроти українців. Щойно тепер, після прочитання цієї великої книжки, що її читали мені в частинах, пишу до Пана слова подиву і вдячності, не будучи в стані висловити цілого мого ентузіазму. З словами найбільшої пошани

Юзеф Чапскі".