преса

Автор: Ольга Хвостова
Видання: «Вестник Кривбасса»

Книжкова полиця-26, ефір 5. 10. 2007

http://www.krivbass.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=313&Itemid=47
5.10.2007

Вітаю вас! “Книжкова полиця” продовжує відстежувати перебіг найцікавіших подій і появу новодруків. І сьогодні у програмі буде чимало матеріалів для роздумів. Перш за все — стисла розповідь про події цьогорічного Форуму видавців у Львові. До традиційного огляду книжок нині потрапили українські переклади творів Мірослава Нагача “8/4” та Патріка Зюскінда “Контрабас”, а також романи українців Сергія Батурина “ОСТ”, Тараса Антиповича “Мізерія” та Дзвінки Матіяш “Роман про батьківщину”. Розгорнутою і завершальною сьогодні буде рубрика “Непересічний читач”: спершу розкажемо про улюблені книжки улюблених мільйонами акторів, а потім про те саме розкаже один із найвищих українських чиновників, Голова Фонду держмайна України Валентина Семенюк. На все це маємо близько півгодини.

Насамперед короткий звіт про цьогорічний Форум видавців у Львові, який, на жаль, знімальній групі нашої програми відвідати не пощастило. Найголовніші висновки Форуму оприлюднено у прес-релізі.

14-й Форум видавців у Львові проходив під гаслом “Книга єднає Україну зі світом”. Головну українську книжкову подію року відвідало понад 60 тис. осіб, включно з Президентом України Віктором Ющенком. Найважливішими наслідками можна вважати Указ Президента, де підкреслено загальнонаціональний статус Форуму видавців та задекларований ним намір встановити Президентську премію в галузі літератури в трьох номінаціях. Петер Вайдгаас, багаторічний директор найвідомішого в світі Франкфуртського міжнародного книжкового ярмарку, пообіцяв, що невдовзі «Форум видавців» увійде до Міжнародної асоціації книжкових ярмарків, яку він очолює. Юрій Андрухович, один з найвідоміших за кордоном українських письменників, лауреат кількох вагомих міжнародних премій, наголосив: “Є щось таке, що світові можемо сказати лише ми. Якщо цього не скажемо ми, того світові не скаже ніхто».

Загалом на Форумі були представлені 785 учасників, серед яких – видавництва, видавничо-торговельні фірми, бібліотеки, книгарні та інші гравці вітчизняної книжкової індустрії з усіх регіонів України. Форум видавців – не лише помітна культурницька подія, але й суттєвий чинник бізнес-активності. Зокрема, за статистикою, на час проведення Форуму львівські готелі цього року були заповнені на 90-95%, тоді як зазвичай йдеться лише про 70-80% наповнюваності.

У рамках 6-го Фестивалю дитячого читання «Книгоманія», який проводився за підтримки компанії «Кока-Кола Україна», до Львова завітали 80 дітей – переможців конкурсу Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України 2007» – з усієї України.

Визначною подією Форуму став 2-й Міжнародний літературний фестиваль за темою «Література місць, інтимна топографія». Гостями фестивалю стали зірка польської літератури Катажина Грохоля та головний редактор російської служби радіо «Свобода» Пьотр Вайль. Загалом у фестивалі взяли участь 60 письменників з України та 32 з Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі, Сербії, Хорватії, Австрії, Болгарії. За 3 дні фестивалю відбулось 57 акцій. «Масштабність та популярність цьогорічного Літературного фестивалю наводить на думку про розведення у майбутньому Форуму видавців та Міжнародного літературного фестивалю як двох окремих повноцінних заходів», – заявила президент Форуму видавців Олександра Коваль.

Традиційно, в рамках Форуму видавців відбувся конкурс «Книга Форуму 2007», на який було надіслано 456 книжок від 125 видавництв. Журі обрало 20 найкращих книг 14-го Форуму видавців, а також встановило ряд спеціальних відзнак. Гран-прі присуджено не було.

13 найкращих книг 14-го Форуму видавців:

Історія Львова: У 3-х т. – Львів: Центр Європи, 2006–2007

Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: Документи і матеріали. – Київ: Видавничий Дім «Києво-Могилянська Академія», 2007;

Іван Вакарчук. Квантова механіка: Підручник. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2007;

Ярослав Дашкевич. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. – Львів: Літературна аґенція «Піраміда», 2007;

Євген Нахлік. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель: У 2-х т. – Київ: Український письменник, 2007;

Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899–1914 рр. – Т. 1. – Львів: Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007, видавництво «Апріорі», м. Львів;

Леопольд Левицький. Альбом. – Київ: Родовід, 2007;

Мішель Монтень. Проби: Кн. 1 – 3 / Переклад з франц. Анатоля Перепаді. – Київ: Дух і Літера, 2005–2007;

Роман Петрук. Альбом. – Київ: Родовід, 2007;

Іоанн Ґеорґ Пінзель. Скульптура. Перетворення. – Київ: Грані-Т, 2007;

Галина Пагутяк. Слуга з Добромиля: Роман. – Київ: Дуліби, 2006;

Серія «Розстріляне Відродження» видавництва «Смолоскип» (Київ);

Ірен Роздобудько. Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна. – Київ: Грані-Т.

Також було присуджено 7 спеціальних відзнак:

Серія «Висока полиця» видавництва «Факт» (Київ);

Серія путівників містами України видавництва «Балтія-Друк» (Київ);

Микола Ільницький, Василь Будний. Порівняльне літературознавство: У 2-х ч. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2007;

Ярослав Тарас. Українська сакральна дерев’яна архітектура: Словник-довідник. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2006;

«Бу-Ба-Бу»: Вибрані твори/Авторський проект Василя Ґабора. – Львів: Літературна аґенція «Піраміда», 2007;

Оксана Сенатович. Пані Будьласка та вуйко Пампулько. – Київ: Сіма видає, 2007;

Кристина Нестлінґер. Конрад, або Дитина з бляшанки. – Вінниця: Теза, 2007.

Президент Форуму видавців Олександра Коваль встановила 5 персональних відзнак, з-поміж яких три львівські видання і два київські — переклад “Опівнічних дітей “Салмана Рушді та “Найновіші пригоди Колька Колючки та Коті Вуханя” Всеволода Нестайка.

П’ять видавництв одержало спеціальні відзнаки дитячого журі за оригінальні новодруки для дітей різного віку. З-поміж них особливу увагу привертає книжка культового кінорежисера Люка Бессона “Артур і мініпути”. Про це на інші видання ми докладніше розповімо в наступних програмах.

Як видно з переліку книжок переможців, на найвищу відзнаку здобувається дедалі менше новодруків художньої літератури. Але це зовсім не означає, що їх стало менше і для читання. Щоб переконатися в цьому, я, як завжди вирушила до книгарні “Букініст”.

На книжковій полиці стояла книжка Тараса Антиповича “Мізерія” (К., Нора-Друк, 2007). Слово рідковживане, хіба який кулінар скаже, що це — такий салат, або літературознавець процитує звернені до України слова Євгена Маланюка “Мізеріє чужих історій і сльози п’яних кобзарів”. Та автор не випробовує читача, а вже в передмові пояснює, що мізерія — це щось убоге, мініатюрне, але позитивно забарвлене. В описаному Антиповичем суспільстві панує субстанція на ім’я Інфа. Вона поглинає думки, час і сили усіх мешканців. Він неї тікають геть безпритульна Шюзанна, директор респектабельного видавництва Даблдекер і графоман Прунський. І якщо те вигадане суспільство невмолимо нагадує наше сьогодення, то місце, де герої рятуються від Інфи, називається Патогенна зона, читай Чорнобиль.

Цитата: Важливо панувати над своїм часом. Їхній час у Патогенній зоні сповільнився і загус. Вони плавали в ньому, як комахи в меду. День здавався довгим, ніч — супокійною. Місто ж крало час цілими тижнями: ти просто пірнав у темну щоденну каламуть і звикав до неї всіма органами чуттів, щоб вижити. Дні спливали, а перед вихідними ти виринав назовні й виявляв повну неспроможність жити. Хапав свій час, як викинута на сушу рибина хапає непридатне повітря, і нічого з ним не міг удіяти. (стор. 191)

Незвичайна сім’я з трьох людей дихає нібито непридатним повітрям, споживає нібито непридатну воду. Але попри все герої повертають собі смак до життя, звівши свої потреби до мінімуму, і навчаються цінувати кожну дрібничку.

Подібну ідеологію втілюють у життя анастасійці — прихильники аскетичного способу життя, далекого від стандартної цивілізації. І подібна здібність, я маю на увазі поцінування кожної дрібнички, геть усього, що дарує життя, — властива тим, хто пройшов випробування війною. Саме про них, про наших батьків і дідів, пише Сергій Батурин в романі “OST” (Львів: “Кальварія”, 2005). “Українцям — жертвам нацизму” присвячує автор свій твір. У такій, здавалося б, тисячу разів описаній і непопулярній нині темі, як події другої світової, Сергій Батурин знаходить нові нюанси. Ті, про які раніше говорилося тільки пошепки на кухні.

Побут в’язнів концтаборів і остарбайтерів, вірність і зрада, ціна життя і смерті — на все це Сергій Батурин дивиться поглядом сучасної людини. Людини, яка знає про війну тільки з розповідей і книжок, але відчуває її всім серцем.

Цитата: Густо чадів, догоряючи, німецький літак, полковник плескав солдата по плечу й обіцяв представити до нагороди, потроху заспокоювалися землекопи, уперше зазирнувши в лице війни. Було кілька легкопоранених, а одну жінку, із мозолястими руками, у простій спідниці та сільській сорочці, вишитій хрестиком червоними нитками, — убито. Вона лежала горілиць і порожніми очима байдужо дивилась у високе незворушне небо. Невеличка — наче вишню розчавили — плямка крови багряніла на грудях.

Марічка підійшла і обережно, як колись мама бабусі, закрила мертві очі. Вдивилася в обличчя — просте і спокійне. Кілька хвилин тому, коли падали бомби і здіймали фонтанчики землі кулі, вона так само лякалася: тільки не в мене! Тепер вона не боїться нічого. (с. 57)

Не боятися смерті, здається, навчилися всі вони, — ті, хто пройшов війну.

Сергій Батурин пропонує, так би мовити, сучасний чоловічий погляд на війну. А під жіночим кутом зору на неї дивиться львів’янка Дзвінка Матіяш у “Романі про батьківщину” (Київ: “Факт”, 2006). Я би навіть сказала, що це — жіноче сприйняття війни взагалі, війни за виживання, щоденної боротьби за своє щастя. Розділені лише графічними яблучками “історії різних жінок, що живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття, почуті і переказані авторкою” з дивовижним почуттям.

Дуже лірична оповідь, написана ритмічною прозою подекуди без жодних розділових знаків, у дусі “вбити не можна помилувати”. Проза, здатна довести кого до інтелектуального оргазму, кого до сказу.

Цитата: худнуть пальці обручка стає завелика я живу як звіря що боїться денного світла мені дивно що я іще дотепер можу плакати дивно що іще досі я від сліз не осліпла знаєш я перестала думати зовсім тепер не думаю хтось дуже мудрий сказав думання шкодить здоров’ю почнуться усякі клопоти зі шкірою з шлунком із кров’ю ріжу на салат огірки й помідори телефон відключили ну то й дяка Богові у житті стане менше на одну турботу ніхто не буде цікавитись хвора я чи не хвора чим буду вечеряти чи ще маю якусь роботу чи мені не потрібна підтримка може у мене не тільки душевна а також фінансова криза ухилятись від цих питань знаєш не менший ризик ніж відповідати на них без тремтіння у голосі без істерики без надриву я усміхаюся до сусідки що живе на нашому поверсі щоб вона упевнилась що я і досі щаслива (с. 111)

Хочеться порекомендувати “Роман про Батьківщину” Дзвінки Матіяш чоловікам, які прагнуть пізнати жінку. Але це буде нечесно, бо жінка в цьому романі — ідеальна, а ми всі, живі і тілесні, можемо до неї тільки прагнути. Тому раджу “Роман про батьківщину” передусім жінкам, котрим завжди важко живеться, як замінник психіатра і подруги.

Підкоряючись рухові своєрідного маятника, який скеровує сьогодні нашу програму, повертаємося до чоловіків. Книжка може замінити психіатра і чоловікові, якщо вона написана майстром, наприклад, “парфумером” людських душ Патриком Зюскіндом. Його “Контрабас” (Харків, “Фоліо”, 2005) — це погляд углиб душі людини-невдахи, людини, яка має талант, в міру сил реалізовує його, але стає заручником, — і самого таланту, і обставин, і свого почуття. Дуже зграбно оформлена книжка, яка читається на одному подихові, особливо якщо читач має музичну освіту. Мабуть, у кожного з нас є предмет або людина, до якої ми прив’язані мільйонами невидимих ниточок, і коли вони сплутуються, стає непереливки. Десь так можна описати душевний стан героя повісті Патрфіка Зюскінда, який безмежно любить і водночас ненавидить свій контрабас.

Цитата: …О, Господи! Завжди він під ногами, це йолоп! Ви можете мені сказати, чому чоловік тридцяти п'яти років, а саме я, живе разом з інструментом, який йому постійно заважає?! У всіх розуміннях: людському, суспільному, транспортно-технічному, сексуальному і музичному — тільки заважає?! Це якесь прокляття. […] Пробачте мені, що я кричу. Але тут я можу кричати скільки захочу. […] Жодна людина не почує мене… Але я його ще розіб'ю, одного дня я його таки розіб'ю… (с. 90-91).

Чи допоможе розбивання контрабаса позбутися внутрішніх бар’єрів, — оце, мабуть, і є найголовніше питання для роздумів. Втім, читачам “Контрабасу” Патріка Зюскінда на брак матеріалу для думання скаржитися не доведеться.

По-іншому позбуваються внутрішніх перешкод герої повісті молодого польського письменника Мірослава Нагача “Вісім чотири” (Львів, “Кальварія”, 2005). Хто шукає, той завжди знайде, — чи речовини, що змінюють стан свідомості, чи пригоди на свою голову. Принаймні, це твердження яскраво ілюструє Мірослав Нагач. А заразом показує, чим це все може закінчитися. Гадаю, книжка однаково зацікавить і тих, хто перебуває у полоні власних ілюзій, і тих, хто намагається їх звідти витягти.

Цитата: Поки що не було нічого. Придалося б трішечки травки. Якийсь малюсінький драпчик, крихітка, так, для підсилення сигналу. […]Бо підкрадалася втома. У мене був знайомий, котрий часто намовляв мене на амфік, але як я починав думати про якийсь порошок, котрий треба втягати через ніс, то почував себе ідіотом. […] Порошки існують для прання. І печива. Крім того, ми завжди вважали […], що вживати амфік це галімо. Бо дістаєш нежить. Як у алергіків. […] Зрештою, хімія підступна. І буває ломка, якийсь такий кретинський механізм. Правда, після грибів теж буває. Але воно якесь таке, ну, природне. […] В кожному разі, про амфетамін я навіть не помишляв, а винце було саме те. (с. 110-111)

В кожному разі, про миттєве зцілення можна і не помишляти, а розуміння — саме те, чим здатна забезпечити читача повість Мірослава Нагача “Вісім чотири”.

До голівудсько-літературної варіації на тему “вісім чотири” мене підштовхнула публікація в журналі “Міні”. Улюблені мільйонами артисти називали свої улюблені літературні твори, і картина вималювалася дуже строката. Отже, вісім акторок і четверо акторів, і їхні читацькі пріоритети.

З-поміж літературних уподобань Джю Берімор назвала Чарльза Буковски та Анаіма Ніна, але все перевершує, на її думку, “Маленький принц “ Антуана де Сент Екзюпері. Захоплено відгукується Наталі Порт ман про роман Анни Франк “Сховище. Щоденник у листах”. Ще з 7-го класу Гвінет Пелтроу особливо цінує роман Джерома Селінджера “На прірвою у житі” за дотепні моменти і глибину розкриття життя. Кейт Бланшет називає роман Скотта Фіцджеральда ”Ніч ніжна” позачасовою річчю. Виконавиця однієї з головних ролей у нашумілому фільмі “Години” Джуліана Мур вважає однойменний роман Майкла Каннінгема чи не найгеніальнішим твором красного письменства. Джулія Робертс з особливим пієтетом згадує роман “Дикі пальми” Вільяма Фолкнера. Найначитанішою з усіх сьогодні згаданих акторок є Мілла Йовович: своїми улюбленими письменниками вона назвала Германа Гессе, Федора Достоєвського, Оскара Вайлда, і особливо виділила романи Вільяма Текерея "Ярмарок суєти" та Володимира Набокова "Бліде полум'я".

Вічно молодий друг Метью Перрі зізнається, що “Фієста” Ернеста Хемінгуея справила на нього надзвичайне враження. Гарячий іспанський хлопець Антоніо Бандерас рекомендує своїм фанатам читати "Дон Кіхота" Мігеля Сервантеса. Знаний літако- і вертольотолюб Джон Траволта відзначає, що його найулюбленіший твір — це роман Артура Хейлі “Аеропорт”. А от що привабило коміка по життю Джима Керрі в “Злочині і покаранні” Федора Достоєвського — лишається загадкою.

Імена голлівудських акторів вписані до історії світового кінематографу, а ім’я нинішньої голови Фонду держмайна України Валентини Семенюк увійде в аннали української історії. Хоча б тому, що саме під час її перебування на цій посаді було проведено повторний продаж гіганта української металургії — комбінату “Криворіжсталь”. Знана соціалістка, активний політичний діяч і просто чарівна жінка Валентина Петрівна Семенюк знаходить час для читання. Про улюблені і професійно необхідні книжки вона розповіла нам в інтерв’ю.

Зокрема, вона зізналася, що читає для душі твори Лесі Українки. Розповіла, що, буває, вдається почитати онукам перед сном книжку, і коли онук виправляє якісь слова Карабаса, вивчені ним уже напам'ять, бабуся Валя вповні відчуває, як летять літа.

І наш час в ефірі вичерпано. Ще більше вартих уваги видань і розповіді про їхніх читачів у наступній програмі. А все це в повному текстовому варіанті шукайте тут, на сайті www.krivbass.in.ua . Гарних вам книжок і до наступного тижня!