преса

Автор: Ігор Самохін
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

«Божиста лівиця»: політика і суспільство у світі с

http://sumno.com/content/view/2284/1/
1.10.2007

Філософи рідко здобуваються на якусь примітну популярність за життя. Як правило, вони не здобуваються на неї і після смерті. Та все ж трапляються винятки. Таким винятком, останні років двадцять, був Жан Бодріяр – «постмодерний гуру», творець концепції симулякра і теоретик «світу після оргії». 6 березня цього року в Парижі на 77 році життя він помер. А щойно зараз «Кальварія» видала вже третій український переклад Бодріяра. Ним стала книжка 84-го року «Божиста лівиця».
Книжку становлять 8 порівняно невеликих текстів, написаних у 77-84 рр. і присвячених політиці та виборам. Власне, саме до різноманітних виборів вони й були приурочені в своїй «злободенній» складовій. Про це можна хіба здогадатися з тексту – бодай найменшим історичним коментарем переклад не оснащено. Але все одно вибори – тільки привід і поштовх потузі Бодріярової думки, яка рухається навколо питання про ліві партії й політичну боротьбу в сучасному світі, а кінець кінцем – про наш світ узагалі.
Бодріяр не вірить у реальність, виправданість, вартість політичних баталій. Це – лише спектакль, красиве видовище для розважання й відволікання народу. Політична боротьба, політична влада зникли, розчинилися в соціальному; відтепер існує тільки симуляція, покликана приховати відсутність справжньої мети політики: «Політичний клас потенційно більше не має специфіки. Його стихія вже не рішення і дія, а відеогра. Головне тепер не в тому, щоб бути репрезентативним, а в тому, щоб бути долученим. «Політичні діячі» відчайдушно працюють в цьому напрямку: їхні дії дедалі більше зводяться до розрахованих спецефектів, спектаклю та інсценізації. Їхня ідеологія не вимагає від нас глибоких переконань: вона долучає нас або ж не долучає».
Одна з головних характеристик сучасного суспільства – відсутність таємниці: «Усім, хто хоче порятувати суспільство за допомогою інформації, потрібно сказати, що ця культура інформації й комунікації є порнографічною культурою. Себто культурою, в якій немає таємниці… Те саме можна сказати і про нашу політичну культуру: позасценічність характеризує всі речі, котрі переходять зі стану таємної циркуляції у відкриту циркуляцію. А щоб бути публічним, треба бути таємним.»
Лівиця, себто комуністи і соціалісти, на переконання Бодріяра, не хочуть влади і бояться її попри всі запевнення в протилежному. Їхні ідеї відсталі, вони не люблять знаків і симуляції, а намагаються бути моральними, тому симулякри для них можуть існувати лише в минулому. Однак симулякри – це теперішнє; соціалізм сам є частиною цієї симуляції «боротьби» між «правими» і «лівими» за «владу», не розуміючи цього.
Бодріярів стиль характерний тим, що в ньому тяжко віднайти системність викладу чи виокремити головні й другорядні думки. Цей розсип перлів нелегко складається докупи. Це робить неможливим подати задовільний огляд філософської серцевини «Божистої лівиці»: він неминуче страждатиме на неповноту, часткову некоректність, надмірне цитування – як ось цей поданий мною огляд.
Але все одно це не так і багато важить. Читаючи Бодріяра, слід ніколи не забувати про деякі особливості постмодерну і його текстів. Ці тексти – грайливі, парадоксальні, іронічні, вони розраховані на звільнену від упереджень свідомість, яка не сприймає нічого – а надто сучасну філософію – серйозно і дослівно. Можемо слідом за нашим героєм оголосити, що все є симуляція, і Бодріяр сам став її частиною. Це не означає марності, непотрібності викладених у книжці думок. Вони цікаві, вони містять безліч вдалих спостережень і аналогій, вони здатні розхолодити занапащену політичними перипетіями українську голову. Красива публіцистика, зодягнена у філософське вбрання, або ж навпаки. В кожному разі щось дуже сучасне і – передусім – цікаве.
Напрошується банальна заключна фраза: «цю книжку неодмінно варто прочитати, адже Бодріяр не може зрадити сподівання спраглих до нового інтелектуалів» – чи щось подібне. Але ловлю себе на думці, що так я тільки продовжу традицію культивування образу Бодріяра як бренду, традицію, яка давно триває у Європі та СНД. Рішучий, безпардонний, шалено розумний, по-сучасному пофігістичний, та ще й антиамериканіст – він давно перетворився в культурного героя і зразок для наслідування. Тому я просто обережно пораджу почитати непоганий і невеликий текст «Божиста лівиця» у перекладі Леоніда Кононовича – всім, кого цікавить сучасна філософія і політологія, всім, хто сприйматиме цей текст критично, але ні в якому разі не надто серйозно. Адже тільки одна річ менш серйозна за сучасну філософію – це сучасна політика. Ліпше читати про неї, ніж туди лізти.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій