преса

Автор: Олена ЩЕРБАТЮК
Видання: E-MOTION, Інтернет-видання

Леонід Кононович. Творчість, медитації та суть реч

http://www.e-motion.com.ua/issue31/books/mansion/Leonid_Kononovich_Tvorchist.html

Мабуть, це тільки збіг обставин, але день, на котрий я домовилася про інтерв’ю з письменником Леонідом Кононовичем, виявився, як не дивно, його днем народження. Звичайно, я не могла не запитати, як він його проведе. На що він відповів: “А я і забув”. Це не страшно, головне те, що про нашу зустріч Леонід Кононович не забув, і не спізнився ні на секунду. Результат бесіди — перед вами.

Пане Леоніде, вважаєте себе гарним письменником?

— Тут річ у тому, що писати я почав у досить ранньому віці. Ще в школі, зокрема, у третьому класі писав романи. Як і в більшості хлопців мого віку, вони були про пригоди, мандрівки на інші планети. У тому віці мене справді хвилювало питання, чи гарний я письменник. А також, чи сягаю я певного рівня, чи ще не сягаю? Особливо такі почуття мене переймали, коли я у середині 1980-х років уклав першу книжку своєї прози.
А от зараз такі питання мене не цікавлять апріорі, у будь-якому контексті. Питання “гарний чи ні” відпадає саме по собі, коли наближаєшся до істини. Наприклад, таку річ, як “Тема для медитації”, пишеш особисто для себе. Цей твір за природою не може виконувати ролі художнього твору. Такий собі процес самопізнання. У Айріс Мердок є влучна фраза із цього приводу. Герой роману “Под сетью” промовляє: “Сущность моей жизни состоит в непрерывном диалоге с самим собой”. Не має такого визначення, як гарний або поганий, рамки сприйняття мають бути ширші.

Ваш рецепт професійності і письменницької майстерності.

— У різний час було по-різному. Звичайно, були і літературні вподобання, і лідери, на яких я рівнявся. У шкільний час це був Джек Лондон. Зокрема, припав до душі його роман “Міжзоряний мандрівник”. Єдиний раз цей твір вийшов українською мовою в 1957 році. Бути другим еталоном довелося Ернесту Хемінгуею. У 25 років, після досить пристойної перерви неписання, я знайшов у ньому нове джерело натхнення і досвіду. Відкриття мене здивувало докорінно. Там, де мені потрібно написати вісім сторінок, американському письменнику було достатньо кількох речень. Був такий період, коли думав, що вже все прочитав, все вичерпано. Аж раптом відкрив для себе Толкієна (того самого, хто створив “Володаря перснів”). Толстого читав. Безумовно ці твори просякнуті певною позитивною енергією, яку також можна брати.

Значить, зараз ні на кого не звертаєте уваги і ніхто з письменників не цікавий.

— Саме так. Ті, у кого я вчився, вже не можуть дати мені щось нове. А все старе я давно забрав. І взагалі, якщо у літератора є свій зміст, то і форму він здатний віднайти сам.
Які критерії відбору існують для справді добрих письменників?
— Розглянемо лише один із аспектів. Наприклад, стиль. Що є стиль, стиль викладу матеріалу, думок. Насправді, у сформованої особистості не обов’язково має бути стиль. Той самий Хемінгуей казав, що стиль, це коли людина писала гарно, пише гарно, а потім починає повторюватися. Це якраз і є стиль у всій своїй красі. Повторюються прийоми. Для людини це вирок. І він може означати тільки те, що вона вже нікуди не рухається. Якщо ж у тебе є зміст, то ти йдеш глибше, щось пізнаєш, щось змінюєш, а разом із тим змінюється і стиль. Ніхто ніколи не сказав, що Пікассо притаманний якийсь певний стиль, ніхто цього не простежив і не простежить. Це є справжній майстер своєї справи.

Добре, як фільтрувати авторів, ми обговорили. А от як фільтрувати їхні твори? Ви теж писали різноформатні твори.

— Є тільки два критерії відбору. Перший — це художня виправданість. Другий показує, чи має твір у читача успіх.

Який твір Вам може приснитися у жахливому сні.

— Є такий. Мав неприємність читати Пауло Коельо. Більше читати не буду в жодному разі, хоч мені гроші заплатять, а не буду. З іншого боку, люди читають, і воно виходить мільйонними накладами.

Чи зустрічалася Вам коли-небудь книжка, головний герой якої нагадував би Вас.

— Так. Мені пощастило зустріти таку книжку. Це Муракамі, якого, до речі, два рази перечитав. Там описана ситуація, яка мала місце в моєму житті. Але що цікаво, я не пройшов цю ситуацію до кінця, а от герой пройшов. І тепер я знаю, чим би це для мене могло скінчитися, і який фінал мають такі ситуації. Це дуже гарний і позитивний досвід.

Ваша думка щодо “дамських романів”?

— І не тільки. Коли торгував на книжковому ринку “Петрівка”, навіть дещо читав із цікавості. До речі, ще й заробляв на них пристойно. Жінки по п’ять штук тільки так брали. Їм, мабуть, бракує певних відчуттів, і вони відшукують це в романах. Схоже, знаходять.

Який жанр літератури Вам імпонує зараз найбільше?

— Мені завжди імпонувала тільки добра поезія. За природою прозі не дано осягнути того смислу, який сконцентрований у поезії кількома рядками.

Ви писали досить непогані бойовики, чому вирішили залишити цей жанр? Вважаєте його недостатньо професійним?

— Іноді справді сягає думка щодо написання новорічного бойовичка, але потрібно витратити багато часу. До того ж сам твір буде недосконалим, тому що рамки бойовиків дуже вузькі. Також потрібно сказати про те, що Україні бойовики не потрібні. Росії потрібні, а в українців менталітет кардинально протилежний.

Складається враження, що бойовики чи детективи пишуть початківці для невибагливої аудиторії? А як щодо категорії професійного твору?

— Є багато авторів, які десятиліттями пишуть такі твори, і, звичайно, досягли певної майстерності. Але бойовики “розходяться” там, де його потребує суспільство.

Чи відчуваєте Ви відповідальність за своїх героїв, чи симпатизуєте, співчуваєте їм, адже саме від Вас залежить їхня доля?

— Так, іноді такі почуття охоплюють. Але буває так, що текст виходить з-під контролю, і герої твору відповідають уже за тебе.

Ви можете порадувати улюбленого героя, якщо особливо йому симпатизуєте? Наприклад, пом’якшити фінал.

— Знову ж таки, це нормативний підхід. Життя для всіх закінчується трагічно й однаково.

Бодріяр описував категорію старих людей, які випадають із суспільної машини.
Соціально такі люди мертві. Це дуже страшно бути непотрібним.

Герої, яких Ви описуєте у своїх творах, кращі чи гірші за Вас?

— Тільки кращі, не можуть бути гіршими.

А от який відсоток автобіографічності в романі “Тема для медитації”?

— Насправді письменники — то великі брехуни. Ніколи не думайте, що твір, це насправді приховане життя письменника, а головний герой уособлює його власну персону. Лише дещо є справді схожим, але в моєму житті мені щастило більше, ніж Юру. Я сам собі нецікавий. Усю інформацію я отримав від старших за мене людей, які були противниками установленого радянського режиму, які пережили голодомор. Вони розповідали лише з однією метою: щоб “все це не пропало”.

Наскільки Ваш погляд ідентичний до поглядів головного героя у “Темі для медитації”?

— Усі його погляди я цілком поділяю. Я зробив би так само.

Чому Вас так бентежать події давно минулих літ?

— Тому що все забувається, наче й не було. A як можна будувати майбутнє, не розрахувавшись з минулим. Це величезний шар неосмисленого досвіду. Разом з тим втрачається глибина століття.

Можливо, наш народ не хоче цим перейматися, пройшли — забули?

— Homo sapiens потрібна наявність тільки двох речей: їжі та питва. Але ми не на цих людей орієнтуємось.

А таких людей багато?

— Трохи є. Я думав, що зовсім немає, але згодом упевнився у зворотному.

Розкажіть про замовляння, що використані в тексті?

— Певний час існував зошит з усіма цими речами, а потім друзі його ненароком спалили, коли розпалювали грубу в печі. Довелося відтворювати по пам’яті. Так що вони тільки частково автентичні.
Є такі замовляння, що повністю вигадані Вами?

— Так, є.

Ви вірите у замовляння і їх силу?

— Ні, я в такі речі не вірю, але допускаю, що якась сила може існувати. Використання їх полягає лише в тому, що вони характерні для епохи й оточення, в якому я виріс.

Що Ви маєте на увазі?

— Середовище, в якому я народився, а це село Красилівка Ставищанського району на кордоні Київської і Черкаської областей. Населення вірило в існування відьом, у нечисту силу, і єдиним ефективним засобом боротьби та захисту були замовляння. Принаймні у це вірили і так вважали.

Як Ви ставитесь до ідеї екранізувати “Тему”?

— Ніякого роду участі в такому фільмі я брати не буду. Річ у тім, що це буде зовсім інший твір, не мій. Кіно — це не мистецтво. Достатньо проглянути перші десять хвилин, щоб зрозуміти, що буде у фіналі. Фільм за природою є пласким і зчитується за три рази максимум. Книжка значно змістовніша й ґрунтовніша річ.

Якщо у прозовому жанрі “Тема для медитації” була Вашим літературним апогеєм, то який напрямок превалюватиме у Вашій подальшій літературній діяльності?

— Не можу відповісти, тому що не знаю. Точно поїду у Францію по стипендії, а от щодо написання...
І взагалі, вважаю, що, чим менше людина пише, тим краще для неї і суспільства. Ніхто і ніколи не написав багато гарних книжок. Навіть у Джека Лондона є томів із п’ять, які нічого не варті. Це макулатура. Як правило, пишуть добре на початку своєї письменницької діяльності. Ернест Хемінгуєй казав, що спочатку письменник пише про те, що знає, а потім про те, чого не знає.
А так зараз я нічим не займаюсь, перекладаю.

Якими мовами Ви володієте?

— Французькою та польською володію вільно, голландською тільки читаю. Є ще арабська, але, здається, що трохи забув.

Вас охоплює відчуття гордості, коли бачите себе на шпальтах газет?

— На шпальтах цікаво виходить, а головне, що пишуть-то не про мене. Зараз настав період апатії до таких речей, адже то не я.

Не ображають негативні відгуки і рецензії?

— Якщо критика конструктивна, то вона має право на життя. Головне не перекручувати факти. Тому що виходить так, що люди читають і думають, ну і дурень же той письменник. Хочеться щоб саме таких моментів було якнайменше.

На цей раз це все. Але як ви зрозуміли постать Леоніда Кононовича надзвичайно виразна і багатогранна як у літературному просторі, так і щодо приватного життя, а тому вмістити усі запитання в одну годину інтерв¢ю фізично неможливо. Цього разу у нашій розмові домінувала насамперед тема творчості, адже автор має не двадцять років, і його життєвий досвід може багато кому стати в пригоді. Та, я гадаю, вам буде цікаво дізнатися про поїздки Кононовича до Франції, про його рідне село (він там насправді живе) і чотирнадцять котів у домашньому господарстві. Але не все одразу.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій