преса

Автор: Оксана Климончук
Видання: УНІАН-КУЛЬТУРА, Інтернет-видання

Леонід Кононович:

Леонід Кононович: Українська незалежність виявилася могилою для багатьох талановитих авторів
http://culture.unian.net/ukr/detail/185556
27.09.2007

Член Спілки письменників України, автор 7 книг, найвідоміша з яких «Я зомбі», відповів на запитання УНІАН.

Пане Леоніде, на цьогорічному книжковому Форумі у Львові презентували Ваші нові книги. Що це були за книжки?


Леонід Кононович
Це переклади з французької – казка Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц», філософський трактат Жана Бодріяра “Божиста лівиця” і праця Моріса Бланшо “Простір літератури”.

Видавництво «Кальварія» викупило права у французького видавництва «Галімар» на видання «Маленького принца». Досі ця казка видавалася на Україні без купівлі авторських прав, усі видання були піратськими. Книжка вийшла у твердій палітурці з ілюстраціями, які надало видавництво «Галімар».

Чим саме Вас зацікавив Бодріяр?

У книжці “Божиста лівиця” досліджується феномен Французької комуністичної партії: як вона бере участь у виборах, які результати, якої тактики й стратегії дотримується.

Основне питання – чому компартія Франції, коли приходить до перемоги, робить усе, щоб не прийти до влади.

Здається, те все, про що пише Бодріяр – непотрібне. Бо кому треба те, що сталося, наприклад, у Франції на виборах 1981 року...

А для чого це потрібно Вам?

Книга Бодріяра викликає асоціації з українською політикою... Починаєш розуміти багато речей, яких раніше не розумів.

Бодріяр стверджує, що політика відірвана від реальності, що вона перейшла у стан віртуальності. Це відбувається таким чином: люди, котрі довго в політиці, вважають, що політика – це найголовніше, що, крім політики, немає узагалі нічого. Живуть лише політичними сварками, політичними розборками... І от цей простір стає самодостатнім.

Спробую пояснити на прикладах. От кажуть, що Тарас Чорновіл зрадник, – але ж він не зрадив, бо для нього не існує поняття «зрада»! Чи, наприклад, Мороз... Він нікого не зрадив, бо він не може зрадити. Там немає таких понять, вони взаємозамінні –добро дорівнює злу, правда дорівнює брехні тощо.

У Бодріяра є такий термін “симулякр” – це щось порожнє. Це як для політиків слово “честь”, яке цілковито позбавлене смислу.

Бодріяр писав, що оскільки політика перейшла у стан такого віртуального простору, то все відбувається, як у комп’ютерній грі. От, наприклад, борються між собою дві політичні сили –Партія регіонів і Наша Україна. Насправді ж це одна політична сила, бо в цих партіях заправляють люди, які раніше були членами КПРС. А членство в цій партії, нехай навіть і колишнє, –це діагноз, свого роду патологія, адже порядна людина за своєю природою не могла бути в компартії.

Перед розпадом Радянського Союзу відбулася дуже цікава річ, про яку мало хто знає… Оці наші так звані демократи, зокрема, дисиденти, домовилися з комуністами із групи Леоніда Кравчука про поділ влади: вони не будуть переслідувати комуністів, а ті допоможуть їм взяти владу й поділити Україну. І це була найголовніша помилка, тому що, як писав Василь Симоненко, “з гнобителем не житимеш у згоді”. Колишні комуністи взяли владу і створили державу, яка є всього лиш формальною видозміною УРСР.

Ви заполітизований письменник?

Я політики не люблю… Мене завжди називали людиною аполітичною. Але є межа, за яку не можна вже відступати.

Чому не поїхали на Форум?

Я не люблю галасу. І взагалі там нецікаво.

Ви такий скромний, чи просто не любите публічності?

Ні, я не скромний, але коли стаєш публічною людиною, то тебе роблять не таким, яким ти є, а таким, яким хоче бачити тебе суспільство, тобто симулякром.

Що самі читаєте з сучасної української літератури?

Книги я читаю переважно з інтернету. Якщо книжка подобається, то купую. Останнє, що купив – це «Не думай про червоне» Світлани Пиркало. Цікава річ Євгена Пашковського “Щоденний жезл”. Недавно ще придбав «Депеш Мод» Сергія Жадана. Звичайно, це маскульт, але написано дотепно.

А переважно читаю російських авторів, наприклад, Дмитра Бикова, – романи «ЖД», «Евакуатор», «Оправдание».

Ви релігійна людина?

Ні, я не віруючий. Радше, язичник.

Але як хочеш зробити щось погане, то зупиняєшся, бо завжди здається, що з того світу все бачать.

Ви вступили в Спілку письменників України. Що Вам це дало?

Знаєте, був такий поет Микола Холодний – один із культових поетів України. У нього є вірш “Вмирають поети”… Він закінчується так: “Поетів не стане завтра, залишаться члени Спілки. І як нам з-під криг тоді виплисти? І хто нас запалить, хто? Он знову на третій швидкості помчало когось авто”. А врешті й він вступив до Спілки, що страшенно здивувало його шанувальників...

Кажуть, що Спілка письменників застоялася…

Нещодавно Тарас Федюк в одному з інтерв’ю зауважив, що література схиляється до маскульту. Популярним є легке письмо – наприклад, про те, як ми гарно випили, потім вкололися, а потім зайнялися сексом. Воно ніби й цікаво, але прочитаєш перших десять сторінок і думаєш: і цим автор хоче мене здивувати?! Та якби я описав ту наркоманію, яка була у Радянській Армії...

Проблема в тому, що українська незалежність виявилася могилою для багатьох талановитих авторів, –наприклад, для творчості Миколи Холодного… ЇЇ ніхто практично не знає, його поезії поширювалися в у самвидаві й кращі з них так і лишилися неопубліковані, – а це, до речі, один з найбільших поетів ХХ століття. Або творчість Михайла Саченка… З живих членів Спілки теж є дуже цікаві автори, наприклад, Віктор Міняйло – маю на увазі його книгу «Вічний Іван», яка справила на мене величезне враження. Так що “застій” у Спілці – вигадане явище...

Ви задоволені керівництвом Спілки?

Я не втручаюся у ці справи. Я людина дуже зайнята, а як є своя робота, то нема часу на інші речі.

Над чим Ви зараз працюєте?

Перекладаю з голландської книжку Матейса ван Боксела “Енциклопедія глупоти”.

У ній є розділ, де аналізується, що таке демократія і вибори. Йдеться про те, що в період виборів у людей настає особливий психічний стан. Цей стан називається “виборча гарячка” – за аналогією з білою гарячкою. Нагнітання пристрастей призводить до того, що цілком незначущі політичні постаті виростають у народних вождів, рятівників нації. Щоправда, згодом їхня неспроможність просто-таки шокує народні маси. Якщо з цього погляду проаналізувати українську ситуацію, то можна сказати, що те саме сталося під час Помаранчевої революції. І от маємо: прийшли до влади двоє –один колишній бухгалтер, другий директор автобази, а народ чекає від них якогось дива...

Чи може письменник в Україні прожити на гонорари?

Може, але для цього потрібно дуже багато працювати. І, до речі, таких письменників дуже не люблять їхні колеги – заздрять, напевне. Мені не раз доводилося зустрічати статті, де поливають брудом Андруховича чи Дереша. Аж смішно: ну, не подобається вам ці автори, то не читайте їх! Читайте журнал “Київ” або “Літературну Україну”...

Як можете оцінити стан сучасної української культури?

Сучасна українська культура нині загнана в гетто. Ми зараз у резервації, як ті американські індійці. Писав колись Вінграновський: “Ми на Україні хворі Україною, на Україні – в пошуках її”, – так от, це триває і досі. Тут і видно, чого варта оця помаранчева влада: в Україні сталася гуманітарна катастрофа, а державцям до неї й діла немає...

Мало того, нині відбувається конфлікт культур. Існує стара українська культура, але її вже мало хто знає. Наприклад, у літературі немає такої мови, якою писав Нечуй-Левицький. Її ніхто вже не сприймає, бо в радянських вузах вивчали совєтський новояз, а класичну українську забороняли –тоді це вважалося націоналізмом.

Зараз цей процес набув незворотного характеру: в Україні бере гору нова культура – совкова, постсовкова, новоукраїнська. І виявляється, що українській культурі немає місця в Україні. Це, власне, те, про що писав Вінграновський...

Звичайно, процес русифікації буде розвиватися. І коли запровадять російську як другу державну, – а її таки запровадять(!), бо врешті Партія регіонів об’єднається з Нашою Україною і ющенківці виявлять своє справжнє, звіряче обличчя, – то українська культура буде загнана в глухий кут.

Коли оце комунофашистське море тут усе затопить, українська культура інкапсулюється в ньому, як ото осколок, який обростає в тілі сполучною тканиною. І так буде доти, доки українська нація не зробить черговий ривок для свого відродження, – тоді культура стане тією базою, на якій воскресне Україна.

Так що потрібно працювати, навіть без надії на кращі часи.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій