що таке "кальварія"?преса
Автор: Олег КарпинецьВидання: «Інформаційний вісник Justus»
На кордонах літератури
http://justus.com.ua/articles/3315.html09 листопада 2006
Є тексти, які можна назвати самодостатніми. Вони написані гідними самих себе авторами. Це своєрідна „чиста” література (у суч. укр. розумінні), загальне уявлення про яку легко видобувається із робіт прозаїка і публіциста Отара Довженка, наприклад.
„Чиста”, звісно, не в розумінні стерильності, штучної сором’язливості, порожнього моралізаторства. Чиста – коли намагаєшся писати заплутано й важко, а виходить все одно просто і прекрасно. Так от, Ксенія Харченко не з таких.
Ксенія Харченко написала книгу „Історія”, видану „Кальварією” зовсім недавно. Хтось із них влаштував презентацію у книгарні-кав’ярні „Бабуїн”. Обставини того вечора чомусь уперто складалися не на користь Ксенії. Мене на її перформанс запросила київсько-дніпропетровська поетка Марія Колесникова, повідомивши, що участь у заході братимуть актори театру „Дах”. Звісно, Дахом легко спокусити будь-кого, і я піддався. Промерзнувши кількадесят хвилин на метро „Університет” й промочивши ноги у навколишніх калюжах, я остаточно (але книги у руках ще не тримавши) вирішив, що Ксенія пише так-собі, поганенько. На вулиці ж бо холодно, осінь підступно схопила за комір. І Колесникова спізнюється... Потім була презентація.
Книжкова кав’ярня «Бабуїн», Культове українське видавництво «Кальварія», Центр Сучасного Мистецтва «ДАХ» та корпорація інтелектуальних рішень «Matskevych&Sladkevych Brand Corporation» назвали те дійство - Етно-хаос сіно-party «ІСТОРІЯ з-під ДАХУ». І Ксеня зі своєї книжкою дійсно опинилася на споді, але то окрема історія. Розрекрамувавши маленьку сором’язливу дівчину «театралізованим перформенсом Влада Троїцького за «ще теплою» книжкою за участю акторів театру «ДАХ», етно-хаос гурту «ДахаБраха» та самої авторки, а також вогню, льоду, водти та горіхів з гарбузами», організатори заховали сам текст так далеко, що ми засумнівалися у його самодостатності. Впевненій літературі не потрібно феєрверків, чи не так?
У Харченко, на жаль, було не так. Харченко взагалі було дуже мало. Була напівмагічна музика „Дахабрахи”, здатна витягти глядача/слухача до кризового пункту розпадання дійсності на зір, слух і все інше. Були актори „Даху”, що створювали загальне враження якісного шоу, але тексту ми не побачили, не знайшли, хоча й шукали (така ж у нас робота).
Гортаючи вдома куплену в Бабуїні Ксеніну книгу, я навіть завважав „Історію” більш-менш цікавим початковим, себто дебютним, кволуватим твором, іще заплутаним у тенетах молодого стилю (читайте Віктора Єрофеєва), таким, що дає авторці дозвіл почати збирати перший досвід. На „сон, міф, прадавні корені та сучасні бажання” це можна натягнути лише за участю якогось дива на зразок „Даху”. На цьому трохи виграли видавці, але сильно програла авторка. Це було – там, де кордон літератури з...
