преса

Видання: Обозреватель, ежеминутная интернет-газета

Про українське фентезі і українізацію української

http://www.obozrevatel.com/news/2007/1/24/153293.htm
24.01.2007

Сергій Батурин — це київський письменник, багаторазовий лауреат «Коронації слова»… Але не регалії роблять цю людину цікавою. Сергій Батурин — це, насамперед, талановитий автор. Серед його останніх текстів — роман «OST», а також перший роман «Меч королів» серії «Легенди іншої Тери», всі — видані у «Кальварії». У своєму інтерв'ю для артвертепу Сергій Батурин визначив стан, в якому сьогодні знаходиться українська література:

Я давно для себе визначив сучасну українську літературу як «проґавлене відродження». За аналогією з тим, що було у 30-ті роки, коли відбувалося справжнє відродження, а його розстріляли. А сучасне відродження держава просто проґавила. Мабуть, через те, що їй нецікаво — якщо мати на увазі державний апарат, а не територію та населення. Українська держава проґавила високий потенціал, велику кількість путніх майстрів, яскравої молоді. І більше того — дозволила чужій літературі сусіднього народу, причому, масовій, заполонити наш ринок. І не тільки заполонити, а й укорінитися. Можна просто перевірити — піти та на Петрівці порахувати ятки з українською книгою та російською.

І через це і населення, і народ теж проґавив відродження української літератури, тому що звикли читати російською — російською пропозиція більша. Мережа книгорозповсюдження в Україні розвалена… взяти хоча б такий дуже ринковий жанр, як екшн. При тому, що я трохи слідкую за російською літературою, я вважаю, що наші не гірші, навіть кращі. Я думаю, що Шкляр аж ніяк не гірше, а навіть краще і якісніше пише, ніж Бушков. Тільки Бушков продається сотнями тисяч книжок в Україні, а у Василя Миколайовича — великі наклади за нашими мірками, от і все…

Колись Василь Шкляр оприлюднив рецепт комерційно вдалої книжки. Це динамічний сюжет, еротика, елементи містики. От давайте всі будемо так писати! Та ні. Кожен має писати так, як відчуває, у міру таланту, а не з огляду на модний стиль.

Наприклад, еротика мене цікавить — я пишу еротичні сцени. Але тут виникає питання: у кожного свій рівень сприйняття і свій діапазон сприйняття. Наприклад, еротика Покальчука, еротика Забужко, Матіос і еротика — я буду нахабним — у моєму виконані. Еротика Покальчука — спостереження очима натураліста, дослідника. Як він вивчає еротику — так він її і пише. Матіос пише як учасниця дійства. Для мене повторювати чужий стиль — неприйнятно, бо я інша людина, я інакше це сприймаю. Для мене завжди більш важливий психо-емоційний бік еротики, ніж фізіологічний. Я знаю, що якщо люди люблять одне одного, то вони знайдуть можливість зробити приємними стосунки одне для одного. Тому для мене еротика є елементом кохання, стосунків близьких людей. Значно важливіше, як пахне волосся жінки, тактильні відчуття… ніж, вибачайте, хто кого взяв за прутень.

Щодо Дяченків… Останній роман у них українською, а попередні — російською, так що я не вважаю, що вони були українськими літераторами. Може, нарешті, стали? Мене дуже веселить, коли деякі люди кажуть, що україномовна література — це частина української літератури. Ні, нічого подібного. Українська література — це і є література українською. А все інше є складовою літератури України. От література України складається з української літератури, з кримсько-татарської літератури, з російської літератури… При тому, що Дяченків я дуже люблю і, наприклад, вважаю, що неперевершений шедевр — це «Відьомська доба», «Ведьмин век», а ще — «Шрам»… це шедевр. Це блискуча майстерність. Але поки що, крім останнього роману, вони до української літератури відношення не мали.

Років до 39 я взагалі українською мовою у побуті не розмовляв. Київ був русифікований, це не секрет. В юності я позиціонував себе як російськомовний поет України, писав вірші, деякі друкував — не гірше за всіх писав. Але в генах співала українська мова, ці гени подолали все інше. А потім, коли став уже більш-менш зрілою людиною, став замислюватися над тим, хто я. Якщо я українець, то чому я маю класти цеглу у мур чужої мови, чужої літератури. Я намагався писати і російською, і українською. «Охоронець», наприклад, був написаний на третину російською. А потім, не знати з якої причини, бо тоді ще не було літературних конкурсів, я переклав цю третину.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій