преса

Автор: Геннадій Ромов
Видання: «Інтернет-видання JeyArt»

Ксенія Харченко...

Ксенія Харченко: "В літературі я переживаю недопережите"


http://jeyart.com.ua/kava/sub38
20.08.2007

Вона така проста, як все найгарніше у цьому світі. Як зміна пір року. Як світанок. Як вітер. Як краса. Вона не створює собі екстравагантних образів, не займається плагіатом і навіть не називає себе на прізвище під час знайомства. Мабуть саме такою відсутністю зовнішніх наліпок і мішури й пояснюється її багатющий внутрішній світ. Продукт діяльності цього внутрішнього світу - література. Щоправда, не тільки вона. Однак сьогодні ми говоримо з Ксенею Харченко саме про її письмо...


- Отож, ти нова авторка в українській літературі. І критики, і читачі, і навіть JeyArt знають про тебе небагато. Скільки книжок, крім "Історії", ти вже написала?

- Крім «Історії» – жодної. Маю на увазі, що, крім неї, жодної книжки як такої не маю. Кілька оповідань, початий твір, але ще недописаний. Я не пишу багато. Зараз я радше думаю, аніж пишу: думаю про одне, а пишу – геть інше. Потрібне тільки перше речення, як казала Вірджинія Вулф. Воно в мене є, і я, правду кажучи, боюся його змінювати.

- "Історія" - це якийсь дивний світ, одночасно дуже схожий на реальність. Не хотілося б запитувати, що ти вживала:) Але якщо серйозно, звідки воно в тебе з’явилося?

- Якщо серйозно, мені потрібен був певний спосіб, у який я могла би розповісти певну історію, переповісти те, що відбулося насправді. Тому я не писала, а записувала, перебріхувала, бо я і хотіла бути відвертою, і не хотіла бути дослівною. Я віддаю перевагу писанню про те, що знаєш і відчуваєш. Я пишу про те, що для мене важливо. В письмі я втілюю те, чого мені бракує, чого би мені хотілося, розвиваю події в певний спосіб, закінчую незакінчені розмови, переживаю недопережите. Моє письмо дуже егоїстичне. Це писання не стільки автобіографічне, скільки невигадане, але водночас це не буквальне записування, не щоденник, не репортаж. Усе, що з’являється на папері, є в мені. А власне форма – «якийсь дивний світ» – це і є той спосіб, але, на жаль, не можу до ладу пояснити, що саме і звідки взялося, просто так є і є.

- Звідки ти береш натхнення? І чи існують для тебе які-небудь авторитети (маю на увазі не улюблених письменників, а тих людей, на яких ти рівняєшся)?

- Для мене натхнення – це потреба говорити, висловитися. Є певна людина, якій ти звіряєшся, пишеш такого собі листа. Це, власне, привід до писання – говоріння, тоді писання перетворюється на записування. Натхнення береться з бажання.

Коли говорити про авторитетів у письмі, то я думаю про людей, яким, на мою думку, вдавалося те, що я хочу, аби вдавалося мені. Просто скажу, що це, але не називатиму імен. Писати про неймовірне, як про реальне, про дійсне, як про неймовірне, писати так, щоб у це вірилося, так, щоб читач жив у цьому світі. Довге й густе письмо, коли про щось нетривале пишеться довго, а читається невідривно й досить швидко. Водночас мова проста, але насичена. Коли текст відповідає авторові-оповідачу (це типу перша особа, від чийого імені провадять оповідь), а автор – текстові. Діалоги, за якими стежиш. Описи, які не дістають, а приємні. І сюжет, коли одне перетікає в інше, з’являються дії, події. Я хочу писати такі книжки, хороші.

- Ким ти будеш, коли виростеш?

- Мамою.

- Зараз ти працюєш на телебаченні... І, наскільки я розумію, це твоя основна робота. Писати - це захоплення, приємне проведення часу чи щось інше? І чи стане колись література твоїм основним заняттям?

- Писати – це писати. На телебаченні я працюю, бо маю ж якось заробляти. Поки що телебачення в цьому сенсі переважає писання. Я намагаюся добре виконувати свої службові обов’язки, тут не йдеться про якісь приватні мотиви.

- Ти багато подорожуєш. Скажи, що, на твою думку, є визначальним обличчям кожного міста? В чому найбільше втілюється його енергія?

- На мою думку, це ширина вулиць, висота будинків, ріка (вода), бруд.

- Чи можеш ти назвати свою творчість жіночою?

- Так, мені здається, вона справді жіноча. В хорошому сенсі. Жіноча, бо й чоловіче в ній – доволі невиразне. Бо я – жінка.

- ...Ніхто не вмирає?

- Не знаю.

- Якою була дорога до того моменту, коли вийшла твоя перша книга? Які ти робила кроки?

- Коли говорити саме про повість «Історія», то спершу її надрукували в журналі «Сучасність» (за «Історію» мені дали премію «Сучасності» за 2005 рік). Відтак Василь Герасим’юк показав число журналу із надрукованою «Історією» у видавництві «Кальварія», тоді її дали кільком експертам і, зрештою, вирішили випустити окремою книжкою.

- Чого чекати від Ксені Харченко найближчим часом?

- Я сподіваюся, дочекаємося нової книжки.

- Чого, на твою думку, не вистачає проекту "JeyArt"?

- Проект ще дуже молодий, але з часом набереться достатньо матеріалів (от їх бракує). І ще, напевно, варто би трішки змінити дизайн, урізноманітнити саму картинку.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій