преса

Автор: Анна Флейтман
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

«Завжди» Наталки Забрамської

http://sumno.com/content/view/2257/1/
11.09.2007

Якщо вас хвилюють питання самотності у великому місті, проблеми недооціненості і покинутості, ви переймаєтесь розшаруванням свідомості і існуванням у ній паралельних світів – збірка новел Наталки Забрамської «Завжди» чекає на те, щоб опинитись у вашій сумці і бути прочитаною: дорогою зі служби чи навчання, у метро чи автобусі, у дощ чи сніг.

Лірична героїня новел не має ані віку, ані імені. «Маю важкий тягучий погляд, звичку між собою і світом ставити високі бар’єри, що геть нездоланні для слабаків...» - описує вона себе. Ця жінка мешкає сама у захаращеній квартирі з синіми або зеленими гардинами, багато працює. Вона не надто цікавиться ближніми, а ті відповідають лиш відчуженням: «Вони дивляться на мене, як на скажену».

Натомість героїня нерідко стикається з іншими вимірами та їх мешканцями. В одній з новел вона живе на два світи – «реальний» і «зі снів», в іншій її дім перетворюється на мінливу та непередбачувану екосистему, у третій вона з’ясовує, що має «дубля», який проживає за неї частину життя. Не дарма обкладинку збірки прикрашає фото дівчини що уважно вдивляється у своє відображення в дзеркалі. Думається, поціновувачі творчості Борхеса і Кортасара знайдуть у збірці «Завжди» улюблені мотиви.

Так, героїня самотня. А кохання... Що кохання? Чи не у кожній новелі ідеться про розставання, болісний розрив, який занурює героїню у світ її снів та фантазій. Коханий або іде, або помирає, або стає чужою ворожою істотою. Жінка лишається сама, наодинці з зеленими гардинами, роботою і вигаданим світом. Навіть, здавалось би, подарований небом мужчина, якого героїня знаходить в сніговому заметі коло свого будинку, і той за тиждень спільного життя зникає, лишивши їй депресію і безсоння.

У деяких новелах кохання – то некерована, первісна сила, в деяких – мовчання і тепло. Та із тексту в текст воно лишається занадто ефемерним, аби зменшити відстань між героїнею та іншими людьми: «...я почала називати їх «вони». Бо це «вони». І він теж один із «них»».

Окремо хотілося б сказати про стиль письма Наталки Забрамської. Вона – соціальний психолог, перекладач, науковий працівник Інституту соціальної та політичної психології, працює інформаційним продюсером аналітичного відділу телевізійної служби новин. В її новелах ви не знайдете ані сленгу, ані ненормативної лексики, ані спрощених, розмовних мовних конструкцій. «Цього разу я спробувала задіяти деякі мозкові процеси на межі того ж таки здорового глузду й не надто хворобливої уяви» - пише авторка про задумливість героїні. Більшість читачів напевне належно поцінує інтелектуальність, насиченість, образність мови новел.

У героїв новел Наталки Забрамської немає імен – вона називає їх «рибчик», «Він», «пташечок». Так само у них немає зовнішності, звичок, характерів - вони сірими плямами проходять повз очі героїні і читачів. Описами міста, погоди, транспорту авторка створить у вас враження, ніби то не самі явища і предмети, а лише їх умовні позначення, абияк накидані на грубому картоні. А героїня більше схожа на ляльку з сумним обличчям, яка понад усе хоче стати людиною, та чомусь не може – «картонна лялька, яку чиясь велика рука соває по розграфленій картонній мапі».

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій