преса

Автор: Богдан Логвиненко
Видання: «ХайВей»

Українка написала книгу про Елвіса

http://www.hw.net.ua/story/52558/
Культура 2 серпня 2007

Сучасна українська письменниця Тетяна Винокурова-Садиченко у львівському видавництві «Кальварія» видала вже другу книжку «Жарт другий. Квіт папороті.» Перша – «Жарт. Із життя психів» була презентована рік тому. Із цієї книжки почалася серія «Анлімітід», де видаються книжки молодих письменників від 16 до 26 років.

В «Другому жарті» йдеться про молоду журналістку, яка мешкає у кварталі повному нечистої сили. Але це її мало турбує — вона знає як дати собі раду з цим. Правда інколи їй доводиться просити поради і допомоги у знайомої старої відьми. Елвіс у книзі постає великим, старим і балакучим котярою. Він завжди допомагає головній героїні. Елвіс не лише лякає знайомих хлопців своєю балакучістю, а й допомагає героїні позбуватись різної нечисті та настирливих «рекламних агентів бога».

В її першій книжці живуть гремліни, - розповідає піар-директор видавництва «Кальварія» Ксенія Сладкевич, - Є ще кошеня, яке перетворюється на Сфінкса, Янгол і руде дівча, що вивчає теорію відносності. І це просто історія про... психушку, про кохання, про пошуки змісту, який схований за склом розбитих люстерок. Але «Жарт другий» не подібний до «Жарту першого» – це вже зовсім інша історія. Єдина спільна риса Тетяниних книжок – її герої є рівноправною частиною всього природного й надприродного світу, й це ніколи не виглядає надуманим.

- Сьогодні у провулку я зустріла Смерть. – каже головна героїня, - Побачила його й одразу зрозуміла, що це — Смерть. Він був невисоким напівматеріальним чоловіком. Здавалося, ніби він з іншого світу. Не просто з іншого світу, а проти цього світу. Дивний об’єкт, який нічого не відображає. Він пройшов повз мене, й мені стало якось недобре. Від нього не віяло ні теплом, ні холодом, в нього не було запаху, він був Нічим. Абсолютним Нічим. А може, навіть Мінусом. Було дивно. Але не страшно. Аж ніяк не страшно. Навіть трохи цікаво. Та він пішов — тихо розчинився у вечірній імлі за моєю спиною, а я подалася своєю дорогою. Мені потрібно було додому — на мене чекав недописаний роман, голодний кіт і телефон, який останніми днями мене часто нервує.