преса

Автор: Діана Клочко
Видання: «Политик HALL»

Апельсиновий синдром

http://politikhall.com/index.php?page=filing&a_id=273
№ 15, апрель 2004

Львівська "Кальварія", що по суті відновила повний текст перекладу, зробленого Олександром Буценко ще на початку 90-х й опублікованого зі значними купюрами у журналі "Всесвіт", очікувала на певний ефект. Але, скоріше, як на книжку-артефакт, що може зацікавити передовсім молодіжну аудиторію. Ту, що може читати Берджеса і в оригіналі, ту, яка бачила знаменитий (і вже хрестоматійний) фільм Стенлі Кубріка, ту, яка прочитала російський переклад і з цікавості, чи загальнокультурної, чи вузьколінгвістичної – зазирне й до українського. Та інтернет-історія, що сталась, уже зараз має шанс увійти до підручників новітньої історії. Але не: книжки, літературного перекладу, художнього проекту. Оскільки стосується проблем ... авторського права й PR-технології.


Величезна дискусія на форумах декількох відомих сайтів, що дехто її воліє вже називати "багатоканальним мегафлеймом", сталась на початку березня раптово і несподівано для усіх зацікавлених сторін. І спричинив її... вихід у світ довгоочікуваного українського "Механічного апельсина" Ентоні Берджеса.
Конфлікт власне полягає у тому, що після виходу книжки наприкінці 2003 року видавництво "Кальварія" почало процедуру відслідковування реакції на неї, у тому числі – й на літературних сайтах. Оскільки за угодою з правовласниками тексту саме видавництво повинно боротися з піратськими публікаціями українського перекладу "Механічного апельсина". Такі публікації у січні-лютому 2004 року з'явились на декількох україномовних літературних сайтах, до власників яких видавці почали надсилати прохання зняти незаконну публікацію. У відповідь – деякі власники чемно вибачились перед видавцями, але за цим знявся справжнісінький галас і рейвах, в якому обурені ноти завзятих "дискусантів" зазвучали на межі пристойності, усе далі й далі відходячи навіть від економічно-правової площини. От декілька цитат, взятих з форуму maydan.org.ua/cultura, в яких збережені синтаксис та пунктуація оригіналу:
"Так, ми бунтівники! Ми – бійці електронної революції проти "інтелектуального" кріпацтва! І ми знаємо, що ми обов*язково переможемо, ми вже перемагаємо, інакше б "протилежна сторона" так би не метушилася. Доки не існує тоталітарного, підкреслюю, повного тоталітарного контролю, – перемогти нас неможливо. Можна зробити іншу річ – влаштувати все так, щоб людина могла швидко отримати потрібну їй інформацію ("у загальному сенсі"), сплативши при цьому прийнятну для неї суму. Якщо людина зможе придбати те, що їй треба, заплативши при цьому суму, з якою вона може погодитися, – в неї не буде потреби шукати щось ще."
"Ви (мається на увазі видавець Петро Мацкевич – прим. Автора) спробуєте механічно перекинути на Україну всі так звані "світові" штампи-стандарти стосовно законодавства та різних прав. При цьому зовсім не враховуєте культурної та економічної ситуації в державі... Так от пане Мацкевич, як ви думаєте – чому на київській петрівці з тоннами дисків піратського програмного забезпечення денно і нощно не чергують представники названих вами ну дуже потужних антипіратів і не рубають капусту з торговців, власників ринку, мера і т.п.? А ходять по великих комерційних офісах і рубають її там? А тому, що в Україні вони розмежовують піратство промислового значення і піратство індивідуальне – від бідності. Є різниця хто вкрав графічну програму – студент щоб валентинки малювати чи відома дизайнерська фірма? Так само і з вашими текстами. Якщо я хочу вкрасти його для перевидання і заробляння на цьому – це одне і бити мене треба. А якщо я студент і просто мушу вибирати між поїсти і почитати, а інтернет дає мені можливість зробити і те і те – то в чому справа? Чи ви, тепер віддавшись благородній боротьбі за тотальне оцивілізовування тупих хохлів, вже повністю забули ким ви були в 20 років? Та ви замість воювати з халявними бібліотеками, маєте навпаки ще тихенько їм гроші платити за популяризацію ваших книжок і за те що не дають деяким зажраним законникам взагалі додушити українську мову і літературу!"
"З одного боку красти погано. З іншого голод не тітка, інформаційний теж і голодному вкрасти не гріх. Інтелектуальна власність має особливий характер, коли її копіюєш, у її власника начебто її не зменшується, хоча, і це було підкреслено, зменшуються можливості використати цю власність, тобто заробити на ній грошенят."
Усіх активних учасників інтернет-дискусії можна розділити на три загальні категорії: тих, хто за боротьбу з дотримання статей авторського права, тих, хто проти "буржуазно-тоталітарної" практики суспільно-майнових угод і тих, хто проти високої ціни на книжку як культурний продукт. Якщо суть конфлікту спростити ще більше, то справа зводиться до: молодь привчена отримувати світові бестселери за посередництва російської мови і за непристойно низькими цінами, а часто-густо – й взагалі майже безкоштовно, "скачуючи" з мережі. Молодь привчена до того, що українська книжка є предметом, який може собі дозволити лише "панич", який або тринькає батьківські грошики, або активно "тусується", а тому – "на шару". Молодь привчена, що українська книжка "гуляє по рукам", бо не є цінністю, а відтак, а priori – й не може бути товаром. Тобто: українська книжка стоїть поза межами цивілізованого (читай буржуазного) світу з його складною системою суспільних угод. Оце "нове покоління" 20-30 літніх, чиї моральні характеристики (так само, як і культурні уподобання), сформовані за часів незалежності, здаються нам, їх батькам, досить нечіткими. І раптом найенергійніші його представники над-активно заявляють про свою позицію та уподобання, стикаючись з питаннями власності, у тому числі – й авторської!
І можна було би далі продовжувати цю тему прагматизму сучасної молоді в ригористичному тоні, якби не цікавий поворот справи. Дозволю собі цитату з відкритого листа головного редактора видавництва "Кальварія" Петра Мацкевича до головного редактора щотижневика "Дзеркало тижня" Володимира Мостового (чому таке сталось – дивись нижче), що поширене через систему розсилки видавництва:
"Одразу скажу – додаткових заробітків на продажі "Механічного апельсину" від цієї боротьби я не сподівався – хтось почитає той гидкий текст, який висить в Інтернеті, і захоче почитати справжній, а хтось назавжди відіб'є собі охоту до Берджеса. Крім того, як показує досвід, наявність Інтернет-версії практично не впливає на продаж книжкової версії твору (принаймні в Україні) – у цих версій різний читач. Однак я помилився – дискусія, попри появу тексту на багатьох сайтах, спричинила шалене зростання попиту на нашу книжку – першого накладу уже практично немає, і це, незважаючи те, що у зв'язку із введенням ПДВ, книжка суттєво подорожчала. Робінгуди недооцінили, що люди хочуть справжнього, а не секон-генду."
Спрацював механізм, що про нього ми знали, як про "заокеанську" технологію продажів: існує усталена PR-технологія влаштування скандалу, яка збуджує цікавість молодіжної аудиторії, й працює як маркетингова стратегія "шаленого попиту". Щоправда, "там" це лише у поодиноких випадках стосується книжкового бізнесу, і майже ніколи не відбувається випадково-спонтанно. Зокрема, нагадаю, світова слава саме цього роману Берджеса (а уся спадщина нарахавує 70 томів!) у значній мірі спровокована згадуваним фільмом Кубріка, який по виході на початку 70-х був заборонений у Великій Британії. Відомо, що скандал навколо показу фільму страшенно дратував письменника, попри те, що спричинився до величезної кількості перекладів багатьма мовами світу (відповідно – й не збіднив автора), адже "переносив" акценти з особливостей літературного твору на стилістику візуального як більш агресивно-емоційного. У випадку з українським "Механічним апельсином" стався також "перенос", але в іншу площину. Проблема інтернет-піратства (і пов"язаних з ним ймовірних збитків видавців) саме українського перекладу, розгорнута на сайтах, була "підхоплена" поважним тижневиком "Дзеркало тижня" (стаття А.Бондаря "ПІРАТИ ЧИ РОБІНГУДИ?", від 20 березня 2004 року) у провокативному тоні, і спрацювала як детонатор значно ширшого розголосу. Адже тепер "працювала" на популярність ... Форуму тижневика, куди "переїхали" основні герої дискусії.
Передивившись левову частку висловлювань "дискусантів", я не знайшла жодного(!), який бодай спробував повернути до тексту як такого, до особливостей перекладу, до його відмінностей з російським чи міри адекватності англійському. Нагадаю: текст Берджеса перенасичений специфічним жаргоном і ненормативною лексикою, що викликає масу складнощів. Один мій добрий знайомий, двадцятилітній юнак, після прочитання "кальварійського Апельсина" дуже здивувався, коли я показала в анотації до книжки пояснення, що Берджес на початку 60-х років використовував не афроамериканський, а російський сленг. Так само, як у приватній розмові один перекладач дорікнув, що Буценко пом'якшив усі брутальності, так би мовити – занизив рівень емоційної відвертості героїв. Усе це не стосується ані "форумної" дискусії, ані статті в "Дзеркалі тижня". Шквал обурень піднявся більшою мірою тому, що видавництво "Кальварія" посміло (!) звертатись на сайти з вимогами зняти текст, апелюючи до чинного (!!!) законодавства. Як українського, так і міжнародного. Тож специфічний український "перенос" скандалу висвітлив скоріше соціальну хворобу молодіжної україномовної спільноти, котра цінує лише тих, хто вдало й хитро ігнорує норми закону, аби отримати щось "на шару". А також засвідчив, що освічені журналісти вельми поважних загальнонаціональних ЗМІ уже не розуміють ані важливості роботи над авторським текстом, ані значення книжки як продукту сучасної культури. Яка пов'язана з підняттям загального рівня культури читачів-покупців. Більше того: успішність книжкових видавничих проектів дратує, викликає обурення і спротив. Використовуючи у власних цілях енергію інтернет-дискусії, журналісти вважають за потрібне "вступитися" за тих, хто продукує спотворені й перекручені версії "халявного" перекладу, лаючи тих, хто вкладає сили, кошти й час у його літературну автентичність. Так би мовити: ми за фальсифікований, але дешевий текст проти добротної, але дорогої книжки. Помаранчевий сік потрібен, та чавити його мусимо з гнилуватих фруктів. Щоб дешево і сердито.
Ентоні Берджес писав "Механічний апельсин", коли над ним висів страшний присуд катастрофічного діагнозу. Після виходу в світ цього роману Берджес прожив ще декілька десятків років, а текст, що, певне, став для автора літературними ліками, продовжує "сканувати" хвороби спільнот. Молодіжна україномовна аудиторія послуговується можливостями інтернет-технологій, щоб отримати доступ до літературної новини, але поки що не задумується над якістю продукту, який їй пропонують. В економічних умовах, коли норму задає книжка лише однієї, сусідньої держави, і не створено механізмів не те що конкуренції – бодай презентації іншого типу продукції (французької, польської, британської, американської), а національна книжка стає раритетом, метастази хвороби розповзаються усе глибше в суспільну свідомість. І чи зможе тут прислужитися терапія якості?