преса

Автор: Дмитро Іванов
Видання: Kyiv Weekly, газета

Шляхтич, кріпак і ревізор

http://weekly.com.ua/ukr/?art=1179770889
# 20(251)
Mon May 21, 2007

Вікове коло ключових подій на українських землях досі лишається терра инкогніта не лише для пересічних європейців, але й для освічених науковців із будь-якої розвиненої країни. Відомі українському школяреві факти про виникнення на наших землях індоєвропейської мовної сім'ї, Трипільську культуру, Київську та Галицьку Русь як потужні держави раннього Середньовіччя чи першу європейську конституцію Пилипа Орлика досі змушують іноземного туриста здіймати брови — він про це чує вперше. Як водиться, не має в рідній державі не лише пророка, але й історика. Українська історія давно чекає на появу свого Жака Шампольйона — цей знаменитий француз, філолог та історик на початку ХІХ сторіччя відкрив світу єгипетське письмо та познайомив увесь світ із культурою Древнього Єгипту.
Співвітчизник Шампольйона Даніель Бовуа, професор сучасної історії в університетах Лілля та Парижа, є одним із небагатьох європейських вчених, що взялися за системне вивчення історії Північно-Східної Європи. Нині пан Бовуа очолює Французьку асоціацію українських студій. Починався його науковий інтерес до України з вивчення часів розквіту Вільнюського університету, через що робота в архівах вивела науковця на наші терени і до надзвичайно складного трикутника польських, російських та українських відносин. Дві перші праці — «Шляхтич, кріпак і ревізор» (про польську шляхту України 1831–1863 років), «Битва за землю в Україні 1863–1914» видані у Києві десять років тому. До речі, ініціатором видання праць французького вченого в Україні був відомий історик, професор Ярослав Дашкевич. Нині його протеже закінчив роботу над ще однією книжкою — «Російська влада та польська шляхта в Україні». Як зауважує Даніель Бовуа: «Це моя мала українська трилогія». Останній твір охоплює період остаточного поневолення України — від завершення процесу приєднання України до Росії наприкінці XVIII століття до переддня повалення Російської імперії більшовиками.
Книжка ось-ось має з'явитися у видавництві «Кальварія». Її науковим редактором (як і двох попередніх праць) стала відома дослідниця Наталія Яковенко. З її точки зору, наукові розвідки Даніеля Бовуа унікальні тим, що демонструють інше бачення історії, відмінне від домінуючого в сучасній науці москвоцентричного погляду.
Як розповів в інтерв'ю для KW вчений, приводом до зацікавлення історією українських земель стала виявлена у першоджерелах очевидна різниця між ментальністю півночі та півдня західних околиць Російської імперії. Це підштовхнуло його до глибшого вивчення буття Правобережної України та її історичних сусідів.
KW: Пане Бовуа, що вас як історика здивувало при першому знайомстві з Україною XVII–XIX століть?
Д.Б.: Незвичним було все, бо ключові аспекти вашої історії дуже відрізняються від історії Заходу — у вас довше панував феодалізм. Тому й тогочасне суспільство виглядає зовсім по-іншому, інколи для мене навіть екзотично. Але, з іншого боку, я був дуже вражений високим рівнем освіти місцевого населення і розповсюдженням навчальних закладів. Школи були практично в кожному містечку, чимало з них мали порівняний з європейським рівень викладання, а найбільші з них й значну навіть для нашого часу кількість учнів — наприклад, у Кременецькій школі їх було понад 700.
KW: Й українська й російська історіографія хворіють на проблему протилежних трактувань. Як цього позбутися, на вашу думку?
Д.Б.: Вважаю, історію України не можна збагнути у її повноті, не вивчивши отриманого нею спадку від Речі Посполитої — Великого князівства Польсько-Литовського. Але ще гірше, коли люди просто не хочуть знати про своє минуле, про свої джерела. Мені здається, що саме так більшість росіян ставляться до своєї історії. Дуже мало російських істориків працює в архівах і дає собі клопіт вивчити наявні там матеріали. Усюди, і в Москві і у Києві, лежать величезні запаси інформації, які досі ніколи не вивчалися. Особливістю моєї книжки є те, що я спеціально звертав увагу на документи та факти, які жоден дослідник не використовував.
А сучасна російська історична наука, як мені здається, тупцює на одному місці й не розвивається, хоча там є чудові науковці, а для них — величезні терени, щоб відкривати нове. Наприклад, царські архіви вже 15 років як зачинені, оскільки вони містяться на набережній Неві у приміщенні Сенату. І тепер президент Росії Володимир Путін, втім, як і Борис Єльцин до нього, намагається відселити архів куди-небудь, щоб використати займані споруди в урядових цілях.
KW: Інтерес до української історії з боку західного науковця — явище майже унікальне. Ви вважаєте, що це буде корисним для вашої країни, чи просто задовольняєте власну цікавість?
Д.Б.: У своїх мемуарах я написав, що відчуваю себе людиною, яка збирає каміння на Місяці. І чудово розумію, те, що я роблю, потрібно не стільки Франції, скільки Україні, Польщі, Росії. Українсько-французьких наукових зв'язків мало, але вони є. Я, до речі, продовжую роботу мого вчителя професора Мартеля, який ще у 30-ті роки в університеті Лілля писав про українсько-польські відносини. І після виходу моєї трилогії я не збираюся закривати для себе українську тему. Нині мене особливо цікавить творчість Миколи Костомарова, оскільки його книги для французьких істориків стали першим джерелом знань про гетьмана Богдана Хмельницького та козаччину.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій