преса

Автор: Анна Флейтман
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

«Механічний апельсин»: фрукти для нарцисів

http://sumno.com/content/view/2116/1/

У науковців (не наших, канадських) нова теорія: ніби нинішня молодь винятково егоїстична і самозакохана. Вони навіть придумали красиву назву – «покоління нарцисів». Кажуть, сучасні молоді люди свідомо притлумлюють в собі доброту, співчуття, бажання допомогти, вони прагнуть нікому не довіряти і вважають себе найбільшою цінністю цього світу.

Причину, дякувати Богу, панове дослідники вбачають не у популярній музиці і новітніх мистецьких течіях, а у вихованні, яке останні 25 років ставило особистість дитини на перше місце, усіма силами намагаючись навчити її відчувати повагу до себе. Власне, навчило аж занадто.

Ентоні Берджес стверджує, ніби підлітки беруть від суспільства усього аж занадто. Вони являють собою карикатуру на соціум, чортиків з коробочки, автоматичні, позбавлені соковитого вмісту, запрограмовані плоди, механічні апельсини. У створеному ним антиутопічному світі молодь приходить не до нарцисизму, що його виявили канадські дослідники, а до насильства й жорстокості. Маленький Алекс, головний герой книжки, каже: ««Не-я» не має зла, тобто уряд, суди, школи, виступають проти зла, бо заперечують саме «я». А чи вся наша сучасна історія – не боротьба «маленьких людей» проти цих величезних машин?» Він каже серйозно, братики. Але врешті просто розважається – б’ючи, ґвалтуючи, грабуючи, вбиваючи. І перепрограмувати його не так уже й просто, бо, не здатний на насильство, він не зміг би вижити серед добропорядних, законослухняних громадян.

Берджес не зосереджує увагу на політичному ладі, міжнародній ситуації і решті таких самих не цікавих Алексові аспектів змальованого світу. Зате він яскраво і з усіма подробицями описує життя підлітків – зпелюшників. Він навіть створює для них спеціальний жаргон, який називає «nadsat». Письменник вважав, що саме такою має стати англійська молодіжна мова: радянська пропаганда, холодна війна зроблять російську модною, і підлітки вставлятимуть куди треба й не треба слівця штибу «voniutshi», «koziol» і «svolotsh». Власне, саме цим неприроднім жаргоном написаний «Механічний апельсин». Що й казати, український переклад, в якому усі ті слівця так само запозичені з російської, виглядає багато натуральніше – він одразу нагадує жорсткий суржик, який, хай він триста разів не модний, є нормальним засобом спілкування для багатьох Алексових кентиків з України.

Попри усю серйозність піднятих тем, «Механічний апельсин» анітрохи не нудний, у ньому немає довгих роздумів і розпатякувань про вічне – Алекс такого дєрьма не любить. Це коротка, динамічна історія, яка не дасть занудьгувати навіть тим читачам, які сприйматимуть її як газетну оповідку про кілька років з життя складного підлітка. Якщо ж у вас багата уява, то приготуйтесь до шоку – Алекс не янголятко, і виробляє речі, від яких особливо вразливих може почати нудити.

На останок хотілося б побажати, аби наші видавці не обмежились «Механічним апельсином» і порадували нас іншими творами Ентоні Берджеса, який, врешті решт, мало не зненавидів свій «головний» твір. Письменник, який написав близько 50 книжок, опинився в полоні штампа, нав’язаного публіці успішною стрічкою Стенлі Кубріка: дякуючи роботі великого режисера, Берджес для більшості читачів світу є автором одного-єдиного роману – «Механічний апельсин». Це, поза сумнівом, дуже хороша книжка, але Ентоні Берджес нею не обмежується, тож ми хочемо ще, ще і ще.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій