преса

Автор: Серафіма Василькова
Видання: Кульбіт, «Інтернет-часопис сучасної культури

Фінська популярна:

«Фінська популярна: що читають люди, котрим співатиме Вєрка Сердючка»

http://www.culbit.com/index.phtml?d2=2&s=198&r=6&p=41

Жіночий роман-детектив "Мідне серце" Леени Легтолайнен та іронічні молодіжні історії-роздуплялки "Я добре виглядаю без майки" від фінського Данила Хармса


"Мідне серце" Леени Легтолайнен

Одна з провідних письменниць Фінляндії Леена Легтолайнен загалом написала дев'ять історій про поліціантку Маріа Калліо ("Мідне серце" - це книжка №3), яка у фінів, кажуть, править за свого комісара Мегре. Коли у звичайному детективі для нас головне - інтрига, у фінському - антураж та бекграунд. Пригода з проникненням в національний характер мирить з вельми незграбною мовою. Можливо, перекладач намагався зберігти фінську структуру речення, яка для українського розуму все ж не рідна.

Перед читачем наче листковий пиріг - соціальний надріз провінційного містечка. Принагідно дізнаємось, що в прикордонних районах Фінляндії "росюки" - це побутовий матюк і ужитковий "образ ворога". Хитрий професійний злодюжка навіть залишає на місці злочину рубльові купюри (наче замітає сліди!), щоправда, із власними відбитками. А от непрофесійний початківець як годиться скористається рукавичками.

Але "Мідне серце" болить з зовсім інших причин: юнацьке кохання, криза тридцятиріччя та соціальна кастовість. Книга має більше родових ознак саме жіночого роману, аніж детективу. Тимчасово повернувшись в містечко свого дитинства, героїня переглядає стосунки з далеким бойфрендом, з батьками, зі старими друзями, а головне, знову зустрічає Його. Перше кохання, шкільне кохання, нещасне кохання, білявий красень з божественно прекрасним тілом і блакитними очима. Потрапляючи в поле сексуального випромінювання якого, Маріа автоматично втрачає фізичну здатність до рухів і думок, окрім як навколо його тіла-Бажання. Та навіть перед портретом свого Аполона безпомічно вклякає.

А хто б ви думали їй снився усі ці роки? О, лямур тужур!

З логікою, чи принаймі якимсь її елементом, як хрестоматійний "дедуктивний метод", Маріа Калліо не дружить. Читач і поліціантка знаходяться в однакових умовах, тобто, пасивно спостерігають, що буде далі. На всі 160 сторінок Маріа спромоглася лише до кількох ініціативних дій, наприклад, рішуче нагадати підлеглим копам про охорону оточуючого середовища. Але тут який детектив, такий і злодій. Гальмують всі.

Тільки як сприймуть колізії в режимі уповільненої зйомки наші читачі, розпещені рясним дощем російських літературних мариновано-донцових нєгрів? Можливо, в українців з фінами не співпадають ритми життя й читання, але ключові натяки замість прозорої, тут виписані чорною фарбою. Наскільки можна зрозуміти з англомовних сайтів, в Фінляндії серію про Маріа Калліо також відносять до жанру жіночого детективного роману.

Обираючи книжку в магазині, часто орієнтуєшся на її оформлення. Тому видання "серійного" детективу не в кишеньковому форматі дорівнює зашифрованому посланню. Можливо, висока художня цінність тексту? Але тоді претензія до видавництва - кількість трупів на звороті вказують лише в покет-буках з тонкими сірими сторінками. Та й чому книжка з серії "суничка" ("смачна й ароматна дика ягода") має нейтральну світло-блакитну обкладинку з негармонійно-коричневим казна-що в центрі?

Читати "Мідне серце" в міському транспорті і в чергах здатен тільки Будда, але той, хто звільнився від бажань і страждань, книжок не читає. Фінський жіночий роман-детектив вимагає більшої абстрагованості від цієї реальності - хоча б поїзд або вечір на самоті.

Видання: Леена Легтолайнен, Мідне среце. - Львів: Кальварія, 2007.



"Я добре виглядаю без майки" Карі Готакайнен

З Карі Готакайненом миттєво врубаєшся в життя фінської молоді. Це біблія для недільного читва в храмі MTV. Тонка іронія з чорнуватим відтінком з приводу таких непростих матерій як зовнішність, залежність, телебачення, стандарт, батьки, робота, кохання, емігранти, середній клас, друзі, вільний час - складна сукупність, що турбує непересічну молодь та проблемних юнаків.

Карі Готакайнен пише емоційно і так само невимушено просто, як жартівлива sms-ка від твого ліпшого друга. Він не підлещується до молоді, не демонізує її, навіть не намагається зрозуміти, тому що і так вже її пойняв. Дай, Боже, і мені такий здоровий глузд у 40 з чимось літ, якщо вже не дав такої відв'язної мови у 15 років!

Схоже, болючим соціальним питанням для фінів є район проживання. Ця проблематика визирає і в молодіжних оповідках, і в жіночому романі-детективі. Орієнтація на місцевості править за коротке дос'є персонажа, одвічне протистояння столиця-провінція читається у посиланнях на фінські аналоги Боярки, Троєщини чи Оболоні.

Літературний метод колишнього копірайтера і нинішнього вільного письменника можна популярно назвати благородною самопожертвою. Щоб співрозмовникові побачити свої лахи, його герой приміряє те все на себе. Наче механічний апельсин він котиться в протилежну від загальноприйнятої педагогіки сторону. Як Данило Хармс дає негуманні своїм життєдайним реалізмом пародії-поради. Як Карі Готакайнен залишається на своїй хвилі.

З 17 коротких оповідок "Ящик", "Гачок", "В серпневу ніч мудило пищить", "Часто вечорами", "Піцерія 2037", "Старість", "Знахідка", "Дальні батьки Фінляндії в кольорових фотографіях" - майже геніальні своєю сучасністю, принаймі доки сьогоднішня євромолодь не перетвориться на скиглячу старечу в світі майбутнього.

Йой, цього в нашій програмі нема!

Видання: Карі Готакайнен, Я добре виглядаю без майки. - Львів: Кальварія, 2007.