преса

Автор: Юка Гаврилова
Видання: Без цензури, газета

«Шкодую, що побратися можна тільки з одним чоловік

Фінська письменниця Леена Лехтолайнен: «Шкодую, що побратися можна тільки з одним чоловіком»
Київ уперше відвідала автор популярних кримінальних романів
30 березня 2007
http://www.bezcenzury.com.ua/ua/archive/9619/culture/9668.html

Фінляндія має чудову репутацію розвинутої країни із чистим природним довкіллям, роботящим народом, який шанує свободу й демократичні цінності... Уряд і громадські організації Фінляндії ніколи не перестають популяризувати свою культуру в зовнішньому світі. Днями в Києві побувала міжнародно відома фінська письменниця Леена Легтолайнен. Гостей презентації першого українського перекладу одного з її багатьох романів вона причарувала жвавістю й гумором, мелодійним голосом і красотою жестикуляції. Наступного дня я зустрілася із цією синьоокою жінкою в кав’ярні для розмови, щоб задовольнити цікавість наших читачів. Пані Леена була відвертою, але вміло ухилялася від деяких із моїх підступних запитань. (Під час розмови ми часто жартували й сміялися).



– Мене потішив ваш прес-реліз, де написано, що ви живете із чоловіком, двома дітьми та двома котами. Але там ані слова, як звуть тварин, яка їхня стать, порода й колір хутра. Заповнімо цю інформаційну лакуну.

– Мої коти, принаймні зовні, не аристократичного походження й мають вигляд простих сіреньких селюків. Вони поки що не відкрили мені таїни про місце, день і час їхньої появи на світ. Їхні батьки, як й інші родичі, невідомі. Я взяла їх із притулку для бездомних тварин. Одного назвала Мілці, а другого – Тауно, на честь чудового актора, зірки фінського кінематографа Тауно Пало.



– Коти вам допомагають у господарстві чи в професії?

– Ці лагідні звірі багато чого мене навчили. Наприклад, зберігати внутрішній спокій. Також я перейняла в них трохи життєвої мудрості. Мій письменницький успіх якоюсь мірою залежить від переданого мені котячого вміння регулярно з кайфом потягуватися. Такий стречинг рятує від болю в плечах і спині, звичайного супутника письменницької праці.



– Знаменита героїня ваших кримінальних романів – рудоволоса поліціянтка Маріа Калліо часто спочатку діє, а потім уже думає. Невже саме так має чинити ідеальний слідчий, а чи вона – ваше alter ego?

– Ви собі уявляєте, якою нудною може бути ідеальна людина, котра не має сумнівів, не робить жодних помилок? Проте, якби я знала, що на мою героїню чекатиме аж такий міжнародний успіх, то, мабуть, створила б її іншою: замість малої та рудої перед читачем постала б розкішна довгонога блондинка... Зате в щойно випущеному у вас моєму романі «Мідне серце» є чоловік з обличчям і тілом античного бога. Але, нема де правди діти, трохи ментально інфантильний. Такий, знаєте, не зовсім дорослий, із дещо юнацьким поглядом на світ. У таких зазвичай закохуються дівчатка-підлітки.



– Не кажіть, заможні матрони теж нерідко воліють опікуватися молодими богами... А яким має бути чоловік, щоб він сподобався вам?

– Із цим усе просто: він повинен відповідати за свої дії й слова, бути інтелігентним, мати неабияке почуття гумору й дуже розумну голову на плечах.



– І часто вам такі трапляються?

– Іноді буває. Я навіть дуже шкодую, що побратися можна тільки з одним.



– Є вихід – завести собі невеличкий гарем із чоловіків...

– (Пересміявшись). Для цього я надто ціную самотність. А якщо без жартів, то для мене достатньою компанією є та сім’я, що маю. Я не люблю багато часу перебувати серед натовпу людей.



– Чи належить до ваших цінностей затишний, обплетений диким виноградом будиночок на березі моря й романтичні самотні прогулянки?

– Ви вгадали. Я маю дім за містом, неподалік від моря. Раніше це була тимчасова дача, але згодом ми перебудували її на справжнє житло. І це незвичайний дім. Комусь він здається на півтора поверху, хтось бачить його двоповерховим, із незвичайним плануванням.



– А як щодо городика з редискою та помідорами? Маєте корову, гусей, кролів?

– Нема. Однак є багато квітів. Цвітуть троянди, рододендрони, є красива трава. Там кам’янистий грунт, скелі, на радість котам, багато пташок.



– Чудове місце для приманювання натхнення й писання детективних романів. До речі, для вас важливою є обстановка, у якій ви творите?

– Звичайно. Та якщо маю нагальну потребу писати, то не проблема це робити й у кав’ярні чи потязі. Але найкомфортніші умови для писання – відсутність людей, тиша й товариство моїх любимих котів. Для письменника не менш важливою також є зміна знайомих декорацій, рутинних вражень. Тому мандри потрібні для творчості не менше, аніж тиша. Тільки цього року я побувала в Нью-Йорку, Венеції та Києві. Коли мандрую, помічаю, як сама змінююсь, іншими очима дивлюся на світ.



– Ви колись писали лірику для рок-групи, а паралельно співали оперні партії. Із плином часу в пересічної людини змінюються музичні смаки. Чи зазнали змін ваші музичні вподобання?

– У моєму випадку все залишилося без серйозних змін.

Я співала рок-балади та оперні арії з однаковим задоволенням. І тепер люблю слухати фінські панк-гурти та, як і раніше, люблю Баха, Шуберта, Чайковського.



– У вас мецо-сопрано, я не помиляюся?

– Так-так. Мої музичні горизонти значно розширилися, а не зменшилися. Я цікавлюся сучасною музикою, але музика 70-х для мене залишається не менш привабливою.



– Ваші романи перекла­дають мовами різних ми­стецтв: роблять театральні та радіовистави, зні­ма­ють кіно. Персонажі обростають інтонаціями й голосами акторів, до тексту додається звуковий та відеоряд... А що для вас особисто є «найважливішим з-поміж мистецтв»?

– Деякі фільми мені подобаються, деякі – ні. Утім, я переконана, що телебачення й кінематограф дають споживачеві занадто вже готовий для переварювання продукт. Моїм персонажам найкраще пасує саме текст. Він залишає простір для фантазії. Кожен читач умикає свою уяву. Як на мене, це дуже важливо. Цікавих ефектів, буває, досягають на радіо: там уява слухачів не так обмежена, як у кіно. Проте я бачила шість різних екранізацій пригод моєї поліціянтки у виконанні шести різних актрис. Усі вони були абсолютно не схожі одна на одну, і більшість із них мені симпатична. Я не маю звички втручатися в чужий творчий процес. Допомагаю, коли до мене звертаються режисери й актори, але не намагаюся контролювати їхнє бачення. Мені також цікаво роздивлятися роботи студентів академії мистецтв, котрі вже другий рік дістають завдання від своїх професорів малювати графічні серії до моїх романів. Дуже різне трактування моїх персонажів, нема однозначності, – саме це для мене є цінним.



– Як ви сьогодні оцінюєте ваші дитячі писання?

– Я в захваті від сміливості тодішніх моїх видавців і, звісно, дуже вдячна їм.



– Деякі критики, як їм здається, знайшли визначення жанру для романів про пригоди вашої поліціянтки – «феміністичний детектив». Ви погоджуєтесь із цим?

– Я не вважаю свої детективи феміністичними. Щоправда, Маріа Калліо, така трохи маргінальна особа, з’явилася ще тоді, коли у Фінляндії працювало в поліції близько 5 відсотків жінок. Тепер їх набагато більше. Я пишу про жінку, котра має владу й котру ототожнюють із владою. Так, їй іноді доводиться змагатися із чоловіками, аби довести свій професіоналізм. Закони та шаблони детективного жанру такі, що в усіх історіях слідчий – поліціянт – детектив п’є час від часу щось міцне: бурбон, віскі, горілку, коньяк. Моїй героїні теж доводиться куштувати, так би мовити, «чоловічі» напої. Але цього замало, щоб вважатися феміністкою, чи не так? Я, до речі, теж віддаю перевагу тим сортам віскі, де є присмак копченого, хоча не можу сказати, що жити не можу без алкоголю.



ДОВІДКА «БЦ»

Леена Легтолайнен народилася 11 березня 1964 року в містечку Весанто. Писати почала ще малою. Уже в 11 ро­ків було опубліковано її роман «І скоро був травень». Наразі є автором 14 романів (9 із них – детективна серія про поліціянтку Марію Калліо), багатьох новел, сценаріїв для серіалів, статей у пресі. Пише п’єси для театру й рок-поезію. За її творами знято художні й телефільми, поставлено театральні та радіовистави. Книжки Леени Легтолайнен перекладено 12 мовами: голландською, естонською, іспанською, китайською, литовською, німецькою, польською, російською, словацькою, французькою, шведською, а тепер ще й українською.

Її творчість відзначено багатьма нагородами. Зокрема, премією міста Еспоо, що є частиною фінської столиці й центром високих технологій (в Еспоо прописані Гельсінкський технологічний університет і корпорація NOKIA).

Пані Леена любить гонки на вітрильниках, лижні кроси, бокс, гімнастику та біг; не уявляє себе без щоденників, які завжди тягає за собою, занотовуючи денні враження й думки; не може обійтися без запашного лавандового мила. Радо куховарить. Уся родина в захваті від її лазаньї з куркою.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій