преса

Автор: Діана Клочко
Видання: Книжник Review, часопис

«НА ПОНИЖЕННЯ ЯКІСНИХ ПАРАМЕТРІВ ФОРУМУ ЗІГРАЛИ Й

http://www.review.kiev.ua/periodicals.shtm?id=103

За результатами рейтинґового опитування видавців та книготорговців — 370 анкет — Кращим головним редактором року названо Петра МАЦКЕВИЧА

Залишаючись основною книжковою подією року для читачів та журналістів, які пишуть про вітчизняне книговидання в цілому та про конкретні книжки зокрема, львівський ФОРУМ видавців залишається все ж таки справою, задумано та створено все ж передусім для видавців. Однак за екстатично-ритуальної причетності до особливих «книжкових жнив», усе менш відчутним стає чи й не важливіший прагматичний сенс щорічного зібрання видавців «тут і тепер». Реакція багатьох видавців (у більшості — кулуарна, чи то пак, «кав‘ярна») на цьогорічний Восьмий Форум підтверджує, що умови та «правила гри» Форуму змінюються на щось зовсім не подібне до того, чого очікували і до чого готувалися раніше. Публічно поміркувати над тим, що ж сталося, згодився головний редактор львівського видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич, визнаний журі конкурсу одним з кращих редакторів минулого року.

Пане Петре, що, на Ваш погляд, кардинально змінилося на Форумі за останні роки?
— Щоб відповідь на це запитання була зрозумілою читачам, почну з того, чим був для мене Форум в останні роки (наше видавництво сім років поспіль бере участь у ньому, так що порівнювати є з чим).
Форум видавців у Львові — найбільша і найпрестижніша книжкова виставка України (була, і поки що залишається), з усіма належними до цього ознаками:

а) найбільша кількість учасників — вітчизняних та зарубіжних книговидавців, книгорозповсюджувачів, представників бібліотек, тощо; б) найбільша кількість гостей — авторів, критиків, журналістів, VIP-персон;
в) найбільша кількість відвідувачів;
г) найбільша кількість професійних заходів — прес-конференцій, семінарів, «круглих столів»;
д) найбільша кількість супутніх культурно-мистецьких акцій — презентацій нових видань, зустрічей читачів з авторами;
е) найпрестижніші (для видавців) відзнаки — книжки-лавреати Форуму практично завжди робились хітами року;
є) представлення спеціально підготованих «під Форум» нових видань, що впродовж наступного року «роблять книжкову погоду» і стимулюють інших до реалізації ще цікавіших проектів, дозволяють скоригувати видавничу політику та формують пріоритети;
ж) атмосфера «свята Книги» для всіх упродовж усього Форуму.
Усі останні роки це було саме так. На перший погляд, особливо для тих, хто вперше відвідав Форум, цього року все було так само. Але це лише на перший погляд. А от на сьомий... це виглядає дещо інакше.
— Тобто кількість не переходить у якість?
— Саме так. За кількісними показниками (ознаки «а»—«д») цей Форум перевершив усі попередні. А от за якісними (ознаки «е»—«ж» і, частково, «д»), як на мене, він істотно поступається попереднім. І це зниження якості значною мірою завдячує кількісному зростанню. Останні два роки загальна економічна ситуація в Україні була більш-менш стабільною (не гарною, а саме стабільною). Така стабільність завжди і всюди дозволяє видавцям розширити асортимент своїх видань та спробувати себе в нових темах. Такою є природа цього виду бізнесу: для реалізації доволі скромного, але якісного видавничого проекту потрібен принаймні рік, а в умовах економічної нестабільності розпочинати такі проекти — майже самогубство.
Я не випадково весь час наголошую на словах «видавничий бізнес» і не вживаю того маразматичного «джентельменського» словоблуддя, яким послуговуються державні чиновники (особливо ті з них, хто за своїми посадовими обов’язками, зобов’язані стимулювати цей розвиток) та народні депутати (особливо «національно свідомі»), а саме: книговидавництво, книгодрукування тощо. Таке жонглювання термінами є або нерозумінням, або свідомою боротьбою за свій особистий шмат «хліба з маслом»... Адже створення нормальних економічних умов для розвитку видавничого бізнесу, які передбачають преференції для українського друкованого Слова, суттєво зменшать кількість та наповнення «корит», особливо державних, біля яких з великими ложками невідступно стоїть дивізія «професійних плакальників за долею української книжки».
— Ви про журналістів чи «державних мужів»?
— Передовсім про останніх.
Адже, попри всі спроби з боку державних чиновників ліквідувати українську книжку в Україні: максимально можливе сприяння експансії російського книжкового бізнесу, в тому числі й тіньового, при одночасному штучно створюваному інформаційному вакуумі навколо української книжки; дискредитація української книжки шляхом державної фінансової підтримки цілої низки абсолютно маразматичних «соціально значущих» проектів при одночасному творенні умов для подальшого зубожіння бібліотек та наглому ігноруванні законодавства України про мови; etc.... — економічна стабільність дозволила видавцям української книжки розширити асортимент своїх видань та створити деякий «запас міцності» на майбутнє.
Форум видавців як дзеркало видавничого бізнесу в Україні повністю продемонстрував ці тенденції — ми побачили більше україномовних книг і то значно вищої якості, аніж раніше. При цьому, однак, не з’явилося чогось особливого, чогось такого, що стало б орієнтиром чи стимулом для пошуку нових шляхів. Невпевнені у дні завтрішньому видавці української книжки «вигрібали» лише там, де, по-перше, не потрібно великих часових та фінансових витрат; по-друге, можна отримати додаткову фінансову підтримку (спонсори, фундації, держбюджет тощо) і, по-третє, в тих сферах, які поки що (саме так — поки що) не окуповані російським книжковим бізнесом. Готуймося, однак, вже ближчим часом купувати твори Шевченка, Нечуя чи Хвильового, виданих де-небудь у Москві чи Самарі... Сталою тенденцією останніх років стало й зменшення частки україномовних книжок од загальної кількості видань, представлених на Форумі.
На жаль, на пониження якісних параметрів Форуму зіграли й самі його організатори, які провели фактично 500 відсоткову девальвацію вартості відзнак Форуму видавців у Львові: на цьогорічному Форумі було вручено більше, як 50 відзнак, замість традиційних 10—11. Нічого дивного, що за такої кількості відзнак, поміж лавреатів опинилися видання настільки різні за рівнем, якістю та тематикою, що справді кращі просто загубились у натовпі. Або такий казус, як відзначення в номінації «Елітарна книжка» видання про внутрішні хвороби, що одразу породило анекдот: «Серед членів журі не було людей, які страждають на геморой, інакше серед лавреатів обов’язково була б книжка, присвячена цій благородній хворобі». Якщо члени журі керувались совдепівським принципом: роздати побільше нагород, щоб нікого не образити, то цілком природно, що й результат був саме таким — совдепівським: відзнаки втратили всяку цінність, а ображених стало ще більше.
— Хто ж образився? Ті, кого відзначили, чи ті, про кого забули?
— І ті й другі. Образились ті відзначені, хто цінував відзнаки Форуму понад інші, адже раніше діставались вони в жорсткій конкурентній боротьбі. Більше того, за відсутності чогось справді неординарного, переможець у відповідній номінації просто не визначався. Передусім це ті, хто робив справді добрі видання і спеціально до Форуму намагався приготувати якийсь книжковий сюрприз. Образилися й всі невідзначені — а чим ми гірші? Та й як інакше, коли рівень деяких лавреатів надто посередній. Таким чином було практично зліквідовано останній стимул готувати нові цікаві видання спеціально під Форум.
І трошки про свято. Форум таки став святом для всіх, хто там побував уперше. Додав він трішки святкового настрою й львів’янам, які відвідали Форум. А от у видавців, які не вперше були на Форумі, попри тлуми біля стендів та хороший виторг, святкового настрою щось не помічалось: відчувався «запашок» «Петрівки» — найбільшої книжкової клоаки України. До того ж ніяк було позбутися враження, що більшість видавців приїхали до Львова лише поторгувати...