що таке "кальварія"?преса
Автор: Інна КОРНЕЛЮКВидання: «Проект Rastko»
Не всі книжки справжні
http://www.rastko.org.yu/rastko-ukr/au/tatarenko-int27jan06.htmlПоступ (Культура) 27.01.2006
Еманації - поняття загадкове, та після спілкування з Аллою Татаренко цю загадку майже розгадуєш. Якщо Ви не знаєте, що воно означає, поцікавтеся... і, ймовірно, невидима людська енергетика врешті набуде для вас особливого значення, бо чому серед натовпу дивним чином притягує до себе один-єдиний погляд, а чийсь неповторний тембр голосу "змушує" слухати незбагненно приємну незнайомку, з якою хочеться познайомитися? Питання: чому саме з нею?
Далі - більше: задовго до вашого знайомства саме ця незнайомка... познайомила тебе з "Енциклопедією мертвих" Данила Кіша (тоді ти в захваті подумала, що за цікава жінка перекладала цього автора?) Прочитані книжки також "пам'ятають" свого читача й "затягнуть" його до несподіваного знайомства з авторами. Жодних випадковостей: надто просте пояснення для безлічі чудес у житті, якими обдаровують прочитані книги.
- Ви себе колись назвали Алісою в Країні Літературних Чудес... Розкажіть, будь ласка, про два-три дива для переконливості.
-...Якщо говоримо про магію слова, то це не просто гарна фраза. Але для того, щоб відчути ці чари, треба по-справжньому любити літературу і вміти її слухати. Тоді може статися диво, маленьке, але несподіване і яскраве. Приклад? Одержала якось від знайомого письменника його новий роман і одразу сіла читати. Бо ж людина чекає моєї думки, певно, переживає... А оскільки я читаю переважно пізно ввечері, наступної ночі, мужньо долаючи сон (роман у цьому абсолютно не винний!!!) таки дійшла до кінцівки роману.
Перехід від читання до сну був миттєвим і непомітним: я опинилася в останньому розділі роману. Спочатку побачила змальовану в романі сцену, а потім розкриту на останній сторінці книжку. Текст, подарований сном, був інакшим, і давав прочитаному твору зовсім інше закінчення, яке теж випливало із сюжету! Від такої несподіванки одразу прокинулась і занотувала "оніричний фінал".
Видавцеві цей випадок сподобався і він навіть запропонував наступне видання надрукувати із двома варіантами закінчення.
Або типово перекладацький сон. Наснився мені сербський переклад вірша Ю. Андруховича "Without you-2", але не той, який я щойно закінчила, а римований, гарний-прегарний... І я півночі виправдовувалася перед собою: адже не можна перекладати верлібр римованими рядками, навіть такими співучими, правда ж?! Невдовзі вийшов часопис з добіркою української поезії, для якого я й перекладала цей твір. На мене чекало нове диво: саме цього вірша, який я переклала двічі, на яву й уві сні, там не було. З технічних причин, буцімто...
- А коли Ви перекладете "Новий Єрусалим" Борислава Пекича, про який стільки говорено у вузьких "втаємничених колах"?
- Річ у тім, що вже переклала, півроку тому. Це була дуже непроста справа, хоча "Новий Єрусалим" - одна з моїх найулюбленіших книжок, і написала я про неї кілька літературознавчих розвідок та есе. А може, власне, ця любов і повага до книги змушували постійно сумніватись, шукати нові вирішення.
Були й інші складнощі: поки моє перекладацьке "я" важко працювало, "я" літературознавче постійно його відволікало, знаходячи нові й нові цікаві думки, паралелі. Так кортіло сісти й написати статтю про "Новий Єрусалим", який я - вже вкотре! - побачила по-новому. Адже перекладач бачить текст інакше, ніж найуважніший читач, зсередини... Тепер мрію про те, щоб радість читання цієї готичної хроніки можна було розділити з іншими. Коли - залежить від видавництва "Кальварія", де має вийти ця справді інтригуюча (в найкращому сенсі!) книжка.
- Ваші друзі-письменники (а їх більшість - чоловіки) розповіли мені, що Ви ще й час від часу пишете вірші?
- Тепер уже доведеться зізнатися, бо одного з них нещодавно надрукували у белградській газеті "Кніжевне новіне". Це взагалі-то перший мій вірш, бо все, що я писала до того, було не моїм. Наприклад, колись складала вірші замість літературних персонажів: прочитаю книжку про поета і намагаюся уявити, які твори він міг писати. Були пародії, листи у віршах, нещодавно почала перекладати українську поезію на сербську. І от - несподівано - наважилася.
- Знаю, що Ви у ЛНУ ім. Івана Франка успішно читаєте курс "Постмодернізм у слов'янських літературах". Як Ви думаєте, чому старше покоління і професорів, і письменників так неоднозначно ставиться до поняття "постмодернізм"?
- Можливо, тому, що сам постмодернізм - поняття неоднозначне. Саме тому потрібно його вивчати, так само як реалізм чи романтизм, бо й він є частиною історії літератури. Це дуже "філологічний" напрям, для якого характерна інтертекстуальність, "александрійський синдром", діалог із традицією. Він вимагає від читача високої освіченості, а водночас - іронічного ставлення до неї і до самого себе. Я говорю, звичайно, про справжній літературний постмодернізм, а не про підробки.
- Чи думали Ви про те, як "примусити" людей в Україні більше читати? Є якийсь вихід з тієї неприємної ситуації, коли в нас зіркам шоу-бізнесу приділяють більше уваги, ніж тим митцям, які створюють набагато серйозніші речі, ніж "дикі танці на полонині"?
- Не можна змушувати читати! Призвичаювати - так, зваблювати гарними творами, спокушати задоволеннями, які дарує читання. Розвивати літературний смак. Зробити читання модним. Декілька днів тому, на іспиті з постмодернізму, я знову пересвідчилася, що молодь читає, і читає добру літературу! Не все так страшно. Шоу-бізнес теж має право на існування, це різні речі, а от багатьом видавцям, напевно, можна було б замислитися над потребою рекламування свого продукту. Бо й книжка є товаром, який має знайти свого покупця, і не просто покупця, а адресата. І лише тоді відбудеться Зустріч, і читач відчує магію слова - звичайно, якщо книжка ця справжня...
Алла Татаренко - доцент кафедри слов'янської філології Львівського національного університету ім. Івана Франка, кандидат філологічних наук. Автор літературознавчих розвідок, есеїв, інтерв'ю. Перекладала українською Д. Кіша ("Енциклопедія мертвих", 1998), "Гробниця для Бориса Давидовича"), М. Павича ("Зоряна мантія"), а також І. Андрича, Б. Пекича, Д. Албахарі, М. Савича та ін. Сербською перекладала Ю. Андруховича та М. Рябчука. Упорядник українського видання "Антології сербської постмодерної фантастики" С. Дам'янова (ЛА Піраміда, 2004). Із художньої прози А. Татаренко опублікували два оповідання, болгарською й українською. Алла Татаренко вже третій рік поспіль готує матеріали для програм Радіо-Бєлграда, щоб серби могли довідатись про найцікавіші події українського культурного життя. Співавтор перекладу сербською "Антології українського постмодерного оповідання" Ю. Винничука.
