преса

Автор: Оксана КЕРИК
Видання: Високий замок, газета

Щоразу переживав момент, коли твір писав себе сам

№19(3426)
3 лютого 2007 р.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=54160

Остання книжка Любка Дереша «Намір!», мабуть, стала першою, у рецензіях на яку автора не називають «юним вундеркіндом».
Письменник, який заслужив цей епітет тим, що написав першу книгу у чотирнадцять років, уже переріс юний вік, тож тепер критики оцінюють його письмо без огляду на віковий ценз. 22-річний письменник має «за плечима» уже чотири книжки та диплом ЛНУ ім. Івана Франка за спеціальністю «Облік і аудит». Втім, на цьому «знайомство» Любка Дереша (на фото) з економікою, мабуть, і завершиться. Письменник планує повністю віддати себе написанню нових книжок і, по можливості, не займатися нічим, окрім творчості.

- Економістом тебе хотіли бачити твої батьки. Як вони зреагували на те, що Любко Дереш таки буде письменником?

- Батьки ставляться до мого вибору спокійно і толерантно. Дали мені певний час пожити за рахунок гонорарів за книжки, аби я подивився, що з цього вийде. Думаю, це правильна позиція - дозволити дитині спробувати власні сили і не нав’язувати свої побажання.

- Свого часу твій відхід з видавництва «Кальварія» супроводжував скандал через так звані кабальні умови контракту.
Чи задоволений ти співпрацею з «Дулібами» та умовами, які запропонувало це видавництво?

- «Кальварія» кабальних умов на мене не накладала.
У нас були досить хороші стосунки і у фінансовому плані, і у плані піару, але видавництво перейшло у такий режим роботи, що йому потрібні були виключні й довічні права на кожен виданий твір плюс право на видання подальших творів. У цьому були б свої плюси, кажу це без іронії, але «Дуліби» також запропонували досить хороші умови співпраці, при цьому не претендуючи на подальшу творчість, виключні права на книгу, довічні права... Плюси і мінуси є в обох видавництв, і я мусив приймати неоднозначне рішення.

- Багато хто відзначив твою останню книжку як текст, який є надто дорослим для 22-річного автора. Раніше щодо твоїх творів теж звучали подібні репліки. Як ти сам оцінюєш «Намір!»?

- Про мою першу книгу «Культ» також говорили, що вона написана з невластивою юнаку зрілістю. Я особисто ставлюся скептично до того, що «Намір!» - це доросла книжка. Почекаємо ще півроку. Якщо всі казатимуть, що це по-дорослому, можливо, це й справді так. Моє світовідчуття за цей час не дуже змінилося, воно зберігає певні риси протягом останніх п’яти років.

- Твоя читацька аудиторія великою мірою схожа на тебе самого?

- Пишу для людей двадцяти років, а читають мої книги і п’ятнадцятирічні, а подекуди і тридцятирічні, а також ті, кому вже за п’ятдесят. Люди, які уже вийшли на пенсію, нічим особливим не займаються, і тому починають цікавитися, чим живе молодь, читати сучасну літературу, і мої книги в тому числі. Це позитивно характеризує пенсіонерів.

- Як люди пенсійного віку сприймають таке доволі викличне письмо?

- Вони сприймають це по-своєму. Багато моментів розуміють не так, як моє покоління, багато чого для них залишається закритим, бо ми перебуваємо у різних культурних пластах. Але досвід молодої людини для них є цікавим, бо дозволяє їм повернутися у часи їхньої молодості, зрозуміти краще сучасних молодих людей. Що пенсіонери кажуть? Часто трактують ці твори з християнських позицій.

- Пишучи, ти намагаєшся зіграти на кон’юнктурі і виправдати очікування людей, які будуть читати твої тексти? Чи пишеш, як відчуваєш?

- Спочатку пишу твір так, ніби його ніхто ніколи не побачить. А вже коли редагую, намагаюсь дивитись на текст очима сторонньої людини. І тоді вношу певні корективи, які не стільки «підтягують» текст до інтересів публіки, як роблять більш зрозумілим.

- Твої книги перекладено іншими мовами, зокрема їх видало одне з найвідоміших видавництв Німеччини «Зуркамп». Можеш порівняти підхід до роботи з автором видавництв України і тієї ж таки Німеччини?

- Німецьке і українське видавництва – це небо і земля. У них на набагато вищому рівні поставлена промоція книги, тури письменника країною… В Україні теж є такі подорожі, але на якісно нижчому рівні.

- Ти маєш репутацію письменника, який уникає літературних тусовок…

- До певної міри це так. Часом я з’являюсь на презентації книжок моїх товаришів. Можу їздити на фестивалі з колегами. Але без причини на тусовки не ходжу – не маю часу на такі речі.

- З чого складається твій типовий день?

- Останнім часом були напружені дні – готував магістерську роботу, шукав матеріал. Також багато подорожую. Тому, якщо приїжджаю додому, то все, що роблю, перетворюється на відпочинок. Навіть праця біля хати. Комфортно почуваю себе у маленькому містечку. Там краща екологія, більше місця для особистої свободи в плані пересування і попирання соціальних умовностей.

- Багато письменників стверджують, що коли починають писати книгу, твір має сформованих героїв, сюжет, форму. Але під час написання текст починає жити власним життям і по ходу диктувати письменнику зміни сюжету... У тебе таке буває?

- Це характерно у тому випадку, коли твір вдається. Коли герой починає так чинити – це прекрасно, бо означає, що твір живе своїм життям і просто треба дозволити йому прожити це життя.

- Твої книги зазвичай так «живуть»?

- Так, я щоразу переживав момент, коли твір писав себе сам. Суб’єктивною ознакою того, що твір вдається, є прилив сил, енергії. Я це відчував.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій