преса

Автор: Катерина Гребець
Видання: Вечірній Київ, газета

«Кохання в Києві...» та інші вірші

№10(17421) :. П'ятниця, 21 січня 2005 року
http://www.vechirka.kiev.ua/article.php?id_article=2094&cy=&cm=

Нова збірка Наталки Білоцерківець «Готель Централь» (видавництво «Кальварія») вирізняється, щойно візьмеш її до рук, оригінальним оформленням. Ідея його належить львівській художниці Ользі Кох-Погрібній, яку вона реалізувала разом із Юрком Кохом. А вже коли перегорнеш сторінки, проймешся духом збірки, то вкотре збагнеш: творчість Наталки Білоцерківець наскільки впізнавана, настільки ж і нова...

Знаю, що іноді поетеса трохи дратується, коли про неї згадують передусім як про авторку «гімну 80-х» – «Ми помрем не в Парижі...». Є тут, у новій збірці, і ця знакова поезія, покладена свого часу на музику гуртом «Мертвий півень». Річ у тім, що згадувана книжка так і задумувалася: спершу – розділ цілковито нових поезій «Камінь», якому передує програмний вірш «Готель Централь», а також твори з попередніх збірок «Підземний вогонь» (1984), «Листопад» (1989), «Алергія»(1999). Недаремно ж підзаголовок книжки – «Вибрані вірші». Скромно і вичерпно.

Мені здається, ця авторка, як ніхто інший в нашій поезії, уміє елегантно балансувати між елітарністю, навіть герметичністю тексту, і його простотою. Її вірші справді доступні – для тих, хто, звісно, не відвертається від поезії. По-іншому можна сказати й так: творчість Наталки Білоцерківець – рівнодійова між стилістикою новітнього символізму, «старорежимного» акмеїзму та виразно осучасненою мовою поезії, що не цурається і певних колишніх лексичних табу. Саме в такій поезії «мирно вживаються» «небесне» і «земне»:

...о третій ночі

із небесних заль

Бог наче Босх зійде

в Готель Централь

з інсектами, що грають

на кларнетах,

з москітами,

що п’ють покірну кров,

із жабами і слимаками;

знов із рибами;

і вся твоя любов –

немов ікра

в пекельних кабінетах

немов розмазана

по стінах боротьба

слабкого і нещасного

раба,

людини – і караючого

Духа,

він твоє тіло ломить

і згина,

а потім кида

в повний чан лайна,

а потім

двома пальцями вийма,

обтрушує і дивиться

і слуха

(«Hotel Central»)

У світі поетичних узагальнень і абстракцій знаходиться місце для впізнаваних житейських ситуацій: спогад про танець із батьком – і його передсмертне легке тіло («Вальс»); гра саксофоніста у підземному переході на пронизливому протязі («Саксофоніст»); дві фатальні вежі у далекій Америці («Божевільні літаки») тощо. Та нині під особливим кутом зору читаються «Смерть у повітрі» і «Лютий»: це у найкращому сенсі лірична публіцистика, приклад текстів «на злобу дня», що аж ніяк не є агітками, а таки поезією. Обидва вірші – про оспалу, розмлоєну від неруху й недумання вітчизну: «Так ти існуєш, висиш, вся солодка, аж світла. // Сонна уся – батьківщина без честі й пуття». Це – зі «Смерті у повітрі». А ось – «Лютий»:

Нещасна земле

підневільних снів!

Мерзенних слів,

одрубаних голів,

обпаленої кислотою

шкіри!

Твій солов’їний

вирвано язик,

і тільки мат,

і свист, і п’яний крик

доноситься з-під

княжої порфири.

Велике щастя, коли сумні пророцтва – навіть найкращих поетів – не здійснюються. Принаймні, хочеться вірити в це – з огляду на пережиту помаранчеву революцію.

Ще кілька слів про глибинну ліричну стихію Наталки Білоцерківець, яка цього разу особливо зазвучала саме у її верлібрах, до яких вона майже не вдавалася раніше: римований традиційний вірш, позірна класичність якого «підірвана» різного плану «неправильностями», – найзвичніша для неї форма. Отож, верлібри «Куртка телячої шкіри», «Синьо-сірий колір», «Technically speaking», «Джаз», «Лист» – з новіших речей, які нагадують, що були вже в попередніх збірках подібні спроби, як-от, «Травень», «Кіно самурая» тощо. Верлібр – не просто неримований нерегулярний вірш: це поезія, що не існує поза глибинним прихованим ритмом: образів, епітетів, асонансів-алітерацій тощо. Саме ними збагачується, насичується начебто «прозаїчний» текст, і тоді він цілком по-іншому вихоплює таку знайому реальність, повз яку проходиш, ковзнувши поглядом. Тут – цілі спресовані історії нашого з вами життя, де начебто все вже наперед знайоме. Однак саме часова дистанція погляду на подію плюс, само собою, поетичне бачення-оцінювання її і відповідне відтворення в тексті й чинять диво очуднення: так, із «прози життя» постає «поезія життя». До речі, верлібри такого плану із поетів сучасних найкраще вдаються Василеві Герасим’юку та Сергієві Жадану. Такі твори практично неможливо цитувати: як приклад, варто брати цілий вірш, на площині якого і здійснюється диво перетворення. Приміром, ось початок верлібру Наталки Білоцерківець «Лист»: «Вранці підеш за хлібом і за молоком. Повертаючись, бачиш поштарку – виходить із нашого дому. Як завжди, уявляєш її двох дітей-школярів: ви, здається, ровесники з нею». Нічого особливого, така собі картинка з натури. Але прочитання всієї поезії знову і знову навертає на думку про невблаганну минущість людського життя та «нестерпну легкість буття» мислячої істоти.

Палітра Наталки Білоцерківець і абстрактна, й надзвичайно конкретна водночас. У її текстах не проблема віднайти достеменні адреси, серед яких – не тільки якісь там парижі, а й наш Київ із Лисою горою і Татаркою:

Кохання в Києві

страшніш

од венеційських

прекрасних

пристрастей.

Порочні і легкі,

летять метелики

на сяючі свічки –

на мертвій гусені

горять блискучі крила!

Весна каштанні свічі

запалила!

..............................

Ти тут помреш

від підлого ножа,

ти тут з балкону,

з неба, полетиш –

в новому «Ауді»

із закутків Татарки

на свій брудний,

маленький свій Париж –

і кров твоя

проступить, мов іржа,

на білій блузці

референта-секретарки.

...Що в готелі «Централь» у якомусь Брюсселі, що в закутку рідного міста – скрізь шекспірівські пристрасті, бо ж людина, маленька чи велика, – центр всесвіту.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій