преса

Автор: Олександер Красюк
Видання: Без цензури, газета

Текст-зілля

3 грудня 2006
http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/8626/culture/8649.html
Ксеня Харченко
«Історія»
Львів, «Кальварія», 2006

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої «Історії» Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам’янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.

Тож хоч як талановита, але імітація якихось визнаних авторитетів магічного реалізму далася б взнаки в її короткому, проте вкрай насиченому плином праісторичних (одвічних) думок та емоцій тексті. А імітації нема. Як майже нема в «Історії» Ксені Харченко людського в тому розумінні, що панує у світі останні два тисячоліття, а то й більше. А ще певних років чотириста або двісті тому за оприлюднення цього тексту в якійсь із країн цивілізованої Європи пані Ксеню живцем під схвальні вигуки святкової юрми спалили б на багатті.

Бо головна вада її книжки, як на ті часи – надзвичайна правдивість викладення невірогідних, протиприродних, тоді сказали б (та й тепер де­хто каже), диявольських явищ. «Історія» – це дійсно написана від першої особи (записана?) історія істоти, яка «народилася вже велика» від материного яйця та батькового сімені, котрі посіяв у землю дід і виносив у себе під пахвою. Ця дівчина, чи радше волохате створіння-самиця на ім’я Гликера, росте собі на горищі під наглядом рідного діда Василя, вона все бачить, чує, розуміє, мислить про навколишній світ без часово-просторових припон... Ліпить із глини посуд, видуває зі скла прикраси, розписує їх пензлями, зробленими з м’якої шерсті, вирваної із власної сідниці.

Ритм прози Ксені Харченко найближчий до ворожіння. Але не сугестивно-цільового, а такого, що звільняє від ригоризму цивілізаційних пут. Якщо її читати, особливо стиха вголос, то її слова не заколисують, а роблять людину вільною від тонких релігійно-культурних нашарувань. Уважний читач-слухач разом з авторкою не перетворюється на вигаданого вульгарними матеріалістами настраханого порухом вітру язичника, а стає рівноправною частиною всього природного (видимого) й надприродного (що дається нам у сновидіннях) світу. Для прикладу того, що філософія пані Ксені таки є не сатанинською, а посутньо людською, ось один фрагмент з її книжки:

«... жінки, – думав собі потай тихо Василь, – то земля, що переходить у спадок за життя від чоловіка, який виплодив, до чоловіка, який має запліднити. Кожен дбає про її родючість, оберігає й оре, засіває й поливає. Але кожен, а не двоє. Аби родила. І так – у спадок. Одна жінка – два господарі. Жінка – господар. Життя – жінка».

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій