преса

Автор: Іван СТОЛЯРЧУК
Видання: Газета по-українськи

Письменник Дереш вчиться на бухгалтера

№1 (02.09.2005) - КУЛЬТУРА
http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=100088

Свій перший роман "Культ" львів'янин Любко Дереш, 20 років, написав 5 років тому. А невдовзі книжка з'явилась у продажу. Наклад у 3 тисячі примірників розійшовся миттєво.

Герої книжок Дереша — "відщепенці від міського суспільства, від тіла колективу, кляті індивідуалісти й паскудні неформали" з відповідною лексикою, не завжди нормативною. А також із набором халеп, у які може потрапити молода людина, яка, наприклад, не цурається наркотиків.

На початку цього тижня Дереш завітав до столиці. Зустрілися з ним на Подолі. Напівзруйнованими цегляними сходами піднялися на Замкову гору. По дорозі я розповідав, що цим шляхом раніше носили на цвинтар покійників. Дереш поцікавився, чи відбуваються сатанинські оргії в склепі на Замковій. Довелося засмутити хлопця: ні, не відбуваються. Тут до нас пристав молодик, чи ми часом не продаємо "травку". Відкараскавшись від нього, я запитав Любка, чи заробляє він письменством принаймні $1000 на місяць.

При слові "тисяча" у Дереша раптом пропадає слух і він каже тільки те, що хоче сказати:

— Майже всі письменники, яких я знаю, жирують на всяких грантах і стипендіях. В Україні взагалі, якщо вірити чуткам, тільки три літератори заробляють на життя письменством: Юрій Винничук, Юрій Андрухович й Оксана Забужко. Ще Андрій Курков, але його основний прибуток не українського походження.

Я маю угоду з видавництвом "Кальварія", згідно з якою... зараз спробую згадати дослівно: "Підписанням цього договору сторони сходяться на тому, що нерозголошення умов підписаного договору сприятиме благополуччю сторін". Хоча не секрет, що я отримую певний відсоток від кожного проданого примірника своєї книжки. Секрет — цифра цього відсотка. Ну а щоб повністю автономно існувати, мені вистачає 700 грн. Це враховуючи, що я живу з бабцею і сам купую їжу, плачу за воду, електроенергію...

Але не проти приєднатися до Винничука, Андруховича й Забужко?


Щоби повністю автономно існувати, мені вистачає 700 грн

— Я взагалі не чекав, що мої книжки комусь сподобаються. Так само не покладаю великих надій на те, що зможу на них реально заробляти. Маю професію, маю багато інтересів, крім писання книжок. Мені й самому іноді смішно, але я навчаюся на економічному факультеті Львівського університету. Хоча уявити себе, скажімо, бухгалтером, не можу.

Свій останній, третій роман ти писав, коли вже бачив, що твої книжки купують. Не було спокуси зробити щось більш "попсове"? Чи ти продовжуєш писати насамперед для себе? Здається, Жванецький сказав, що "писАть, как и пИсать, нужно только тогда, когда совсем невмоготу"...

— Зі мною приблизно так і є. Хоча... Я починаю писати, якщо не знаходжу чогось почитати ані в Андруховича, ані в Іздрика, ані в когось іншого. За деякий час перечитую, що написав. Якщо воно в кайф, уже остаточно корегую якісь моменти.

Виходить, до 15 років усе прочитане тебе влаштовувало. Яка література надихнула на першу пробу пера?

— Епопея Стівена Кінга "Темна вежа". За стилем — оповідання Едгара По. А ще свого часу мене по-справжньому проперли книги радянських гумористів Валентина Чемериса, Олександра Ковіньки, Валентина Комарова. З нової хвилі — Андрухович, з якого все й почалося.

Чув, що Юрій Андрухович у письменницькій долі Любка Дереша відіграв ще одну, не менш важливу роль.

— Так, з його допомогою незабаром має вийти німецький переклад "Культу". Юрій працює з одним німецьким видавництвом. Представляє там молодих українських письменників, рекомендує до перекладу та видання в Німеччині. Зокрема, Андрухович уже пропіарив Сергія Жадана і мене.

Хто допоміг тобі видрукувати першу книгу?

— Головна ініціатива не моя. Була в нас викладачка української літератури Наталя Ігорівна. Вона порадила занести твір (який, між іншим, в очі не бачила) у "Дзигу", мистецьку агенцію у Львові. І показати, здається, Неборакові. Я пішов, там був Іздрик, головний редактор журналу "Четвер". Потім познайомився з Петром Мацкевичем — головним редактором "Кальварії", з яким і підписав свою першу угоду. Взагалі маю сказати, що інтерес до української книги є, й інтерес гешефтний: якщо видають, значить, є з цього виторг.

Що тобі відомо про ставлення до твоєї творчості ровесників і старших людей?

— Ну, наприклад, у моїй групі 29 дівчат. Вони мною зовсім не цікавляться — ні як письменником, ні якось по-іншому. Своїх читачів я вже надивився. Це дійсно молоді люди: дуже приємні й, відчуваю, такі ж закомплексовані, як я. Зовсім не дивуюся, коли дізнаюся, що старші люди ставляться до моїх творів скептично. Багато взагалі читали мене тільки через те, що знають якихось моїх родичів.

У твоїх книжках багато матів та історій, пов'язаних із наркотиками. Як батьки на все це реагують?

— Вони читають те, що я пишу. Тато може подзвонити мамі на роботу, на її нічне чергування, і зачитувати уривки, які йому найбільше сподобалися.


Юрій Покальчук, 64 роки:
"Дереш — це найцікавіше, що останнім часом з'явилося в нашій літературі"
Михайло Бриних, 30 років:
"Романи Любка Дереша більшою мірою мають стосунок до фаст-фуду, ніж до літератури"

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій