преса

Автор: Анастасія ЧИРОК
Видання: «Інтернет-журнал о культуре «Культурный тренажер»

Втрачені ілюзії

Листопад 17, 2006 р.
http://www.kut.org.ua/books_a0118.php

Видавництво "Кальварія" випустило чергову книжку із серії творів молодих українських письменників. Автором роману під назвою "Морок" є Любомира Княжич, яка, судячи з написаного у книжці, у 2003 році мешкала у Вільнюсі, а потім переїхала до Києва. Цей роман і мусив стати рефлексією щодо київського життя - життя, забрудненого сміттям, чужоземною американською та російською культурою.

Зрозуміло, чому видавництво звернуло увагу саме на цю книжку. По-перше, тема "національного менталітету" (хоча в епіграфі і зазначено "казочці про національний менталітет присвячується", виявляється, що герой роману хоче розповідати все ж таки про кохання - мовляв, він ще замалий, щоб у свої 25-ть теревенити про такі серйозні речі). По-друге, виграшна та цікава для читача урбаністична тема - всі події роману відбуваються у Києві, в помешканнях офісу та звичайного житлового будинку з "верблюдами", які обпльовують підлогу на першому поверсі. По-третє, герої роману є людьми зі складною долею. Борис - який і є головним оповідачем - син батька-злодія та мати-алкоголічки, а його кохана Люба - дівчинка з тендітною нервовою системою, котра тягне на собі цілий віз офісних проблем та вдає сильну спокійну жінку. Четверте, книга містить багато викривальних місць про бездуховність та руйнівну силу корпоративної культури, про тупі глянцеві журналів та радіо "Шансон".

Дійсно, український читач із задоволенням купив би таку злободенну книжку. Але, на жаль, роман пані Княжич є слабким саме у художньому плані. Авторка дуже часто зривається з оповіді на гасла, які личать радше публіцисту.

Котлети й таргани мають бути відокремлені, а не кинуті докупи, як це вийшло у пані Княжич, коли публіцистика руйнує і без того хитку будівлю роману. "Потворна пародія на культуру, яку ми захищаємо вже кілька тисяч років", "Поле Чудес у Країні Дурнів", "головне - соціальна адаптованність", "кретинські чоловічі журнали", "і тоді, драконе, ти просто перегриз смердючу горлянку якомусь біологічному покидькові, так само легко, як зараз гризеш яблуко..." - і жодної іронії, все дуже серйозно!

Прикро, але знов, як у випадку Тетяни Винокурової-Садиченко, авторкою роману "Жарт, або З життя психів", наші надії побачити нову зірку молодої української літератури не виправдалися.

P.S. Читаючи роман Любомири Княжич, який відредагований письменником Леонідом Кононовичем, мені хотілося б дізнатися: як виглядав текст у початковій авторській редакції і чи не мусимо ми подякувати вдалими епізодами у "Мороку" саме панові редактору?