преса

Автор: Марина Оксенич та Ігор Самохін
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

Від «Історії» Ксені Харченко зривало «Дах»

http://www.sumno.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1808&Itemid=28


12.11.06
У вівторок, 7 листопада, у київському «Бабуїні» відбулася презентація дебютної книжки молодої і талановитої київської письменниці Ксені Харченко. Твір має трохи дивну, але гучну назву «Історія». Афіші приваблювали глядачів участю в цьому дійстві таких відомих у деяких колах проектів, як етно-хаус-гурт «ДахаБраха» та сам театр «Дах». Зрештою, це справді притягло дуже багато людей – більшості з них довелося стояти, а дехто взагалі сидів на підлозі (як я, наприклад). Але задоволення від цього меншим не було.

Марко Галаневич із «ДахаБрахи» коротко пояснив, на якому саме заході ми всі знаходимось і вказав на ключові слова цього вечора: «Дах», «Бабуїн», «ДахаБраха», «Кальварія» (видавець «Історії»), і, звичайно, Ксеня Харченко. Після цього почалася презентація, хоча її дуже важко охарактеризувати саме таким словом – адже це був дивовижний, надзвичайно атмосферний і оригінальний перфоманс, поставлений досвідченими в подібних виставах акторами театру «Дах».

Їхня сцена являла собою великий стіл, густо вкритий соломою. Навколо нього на стільцях сиділи дівчата в білих сукнях та чорних хустках. Збоку стояли п’ятеро хлопців, одягнуті в схоже, але водночас абсолютно різне вбрання. Довершували картину музиканти «ДахаБрахи» на задньому плані, які традиційно сиділи в національних строях із старовинними інструментами.

У напівтемряві всі ці люди грали свої містичні, зрозумілі, мабуть, одному тільки режисерові, ролі. Дівчата по черзі ставали на стіл і зачитували уривки з презентованої книжки, хлопці в перервах між цим водили їх по колу навколо столу або носили в себе на плечах, потім дівчата спалювали якісь папірці на тацях, і усе це проходило під неповторний супровід неповторної музики «ДахиБрахи».

В цей день «Бабуїн» втратив риси сучасного і доволі звичного книжкового клубу, натомість виринув їз небуття магічний притулок містики, снів, давніх легенд і чогось навіть відьомського... Дивні запахи від сіна, горіхів з домішками таємничо-незрозумілості, дивні звуки, ще дивніші емоції. Відблиск вогнів у воді і очах, стукіт барабанів відбивався ритмом в голові, у душі, всім єством відчувалась причетність до дійства. Справді, вчорашній вечір не був презентацією з традиційними спічами і вітаннями, але Дійством. Велику роль в такому сприйнятті відіграла і «ДахаБраха», яка поруч з юною авторкою була на сцені і задавала правильний ритм, вірні емоції. На очах глядачів розгорталось дійство, що поєднувало в одне шаманське намисто музику, слова, рухи. На очах глядачів творилась історія.

Сама ж авторка на сцені допіру не з’являлася. Аж раптом ті п’ятеро хлопців піднесли до столу щось схоже на труп дівчини в червоному вбранні. Труп насправді виявився цілком живою Ксенею Харченко, яка за прикладом попередниць стала на стіл і прочитала ще один уривок з книжки. В її волоссі дуже красиво виднілися стрічки, які світилися різними кольорами в темряві. Письменниця-початківець читала власну книжку рівно і впевнено.

Це був останній епізод театралізованого дійства. Презентація пролетіла як одна мить, до того ж вона й справді була занадто коротка. Втім, захід залишив по собі доволі приємні враження від побаченого. Щоправда, так і лишилося таємницею, про що була представлена нам книжка – уривки ситуацію не прояснювали, хоч і викликали бажання прочитати весь твір, щоби довідатись про це самому.

Коли все скінчилось і увімкнули нормальне світло, я поставив Ксені Харченко кілька питань. Через навалу друзів, що дарували їй квіти і вітали з успішною презентацією, а також через напівшоковий стан після перфомансу, їй було дуже важко нормально відповісти на них. Однак дещо вона таки встигла мені повідати:

- Для початку, розкажи щось про себе.
Мені важко розповісти про себе... Ну, зараз мені двадцять два роки, я закінчую магістратуру університету Шевченка, Інститут журналістики. Паралельно я працюю, пишу. Хоча я не хочу працювати, мені це не подобається, я би хотіла більше писати.

- Про що твоя книжка?
Книжка про любов.

- Про любов?
Так, ця книжка про любов.

-А конкретніше? Сюжет, герої якісь там…
Так, там є герої, там є сюжет, але загалом книжка не фабульна. Тобто там є фабула, але фабула – це не є найголовніше в «Історії».

- Як я зрозумів, важливішим є стиль?
Так, значно важливішим у цій книжці є її стиль.

- Твої враження від сьогоднішньої презентації?
Все було чудово. Головне, я хочу подякувати всім тим людям, які мені допомагали: «Даху», «Кальварії», а особливо всім моїм друзям!

Дякую за розмову. Щасти тобі!

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій