преса

Автор: Олександер КРАСЮК
Видання: Без цензури, газета

Гра

10 серпня 2006

Тарас Прохасько. «Лексикон таємних знань».
Львів, «Кальварія», 2006
http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/7477/culture/7532.html
Література – це не більше ніж гра. Але й не менше. Жодна з істот, включно з мавпою, кішкою, собакою й людиною, не може розвинутися з пуп’янка в дорослого суб’єкта без доволі довгого періоду ігрової активності. Література, вигадки, начебто зайві в реальному житті фантазії – це така гра, що дозволяє людині довічно залишатися, принаймні ментально, юною. Людині, яка читає...

У доброякісній літературній грі важать не правила, а відвага автора й ступінь довіри до його писань, яку він зуміє генерувати у своїх читачах. Просто гарна книжка – це та, коли нам сумно виходити з гри, перегортаючи останню сторінку. На щастя, є дуже гарні книжки, з якими можна гратися майже безперервно, поринаючи в них знову й знову, у будь-який час, із будь-якої сторінки. Вони захоплюють нашу уяву не карколомними сюжетами, не симпатичними героями, не мудрістю проголошуваних у них гасел, а якимсь магнетизмом вочевидь ілюзорних словесних конструкцій. Як правило, це ті книжки, автори яких не приховують того, що в процесі писання вони самі перебувають у стані гравців, вимкнутих зі світу «вирішення нагальних проблем». І зовсім не обов’язково такі тексти мають бути веселими та оптимістичними, бо гра нерідко буває жорстокою до її учасників, як полювання або війна. Недарма в деяких мовах слова «гра» та «здобич» є синонімами...

Грайливі, але ж і печальні класики світової літератури Борхес і Лем вигадували назви творів неіснуючих письменників і складали на них розлогі, аргументуючі фікцію рецензії. Тарас Прохасько ще ширше розгортає цей, уже традиційний, метод літературної еквілібристики, детально описуючи процес створення роману вигаданим автором, який живе в придуманому ним місті уявної країни. До фабули його новели «Некрополь» (й однойменного міфічного роману) легко вмонтовуються всі персонажі й колізії решти шести новел щойно перевиданої книжечки Тараса Прохаська «Лексикон таємних знань».

Вільно читачеві ввімкнути й підтримувати «алерт» власну уяву, бути уважним до деталей, а заблукавши в текстуальних хащах, не лінуватися інколи повертатися на кілька сторінок назад – і гарантовано задоволення не менше, ніж від інтелектуальної, дизайнерськи розробленої комп’ютерної гри-бродилки. Ба навіть більше, бо, як казав співавтор «Макінтоша» Стівен Возняк, лептопом, на відміну від книжки, поки що не можна грати в пінг-понг...

Мені невідомо, яким інструментальним способом записує свої тексти Тарас Прохасько – нехай хоч м’яким олівцем чи ручкою зі сталевим пером «Піонер», умочуючи його в антикварну чорнильницю з габсбурзької поштової контори. Попри весь той неосецесійний антураж його оповідань, попри відлуння культуртрегерської школи старого Відня, що притаманні всім без винятку представникам «станіславського феномена», Прохасько – чи не найсучасніший літератор в українській культурі... Шкода, нема в нас свого Джармуша, щоб зняв кілька чорно-білих фільмів за творами Прохаська (а хоч би й був, грошей такому все одно не дадуть). Залишається надія, що коли Прохаська перекладуть англійською, знайдеться якийсь літературолюбивий індус, котрий таки створить містичну комп’ютерну гру за «Некрополем».

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій