преса

Автор: Наталка Сняданко
Видання: Львівська газета

Тарас Прохасько. Лексикон таємних знань.

Середа, 05 жовтня, 2005 року, № 179 (745)

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/10/05/9457/

“ТРЕБА перебути – це найважливіше пояснення цілого життя. Можна лиш вибирати або хотіти вибрати спосіб перебування”, – вважає Тарас Прохасько або ж лише його персонаж, дивакуватий і загадковий, як усі Прохаськові персонажі.

Зауваження, як воно завжди в текстах цього автора, – максимально просте, максимально влучне та надзвичайно містке, можливо, взагалі якесь глобальне.

Ось ще декілька схожих: “Те, що минає, не є минулим, поки пам’ять шкіри і згинів відчуває минулі дотики; життя ніколи не буває замале, в будь-якій тривалості воно є повністю, недостатньо часу буває лиш для того, щоб навчитися так відчути”. Або: “Запорукою будь-якого досвіду є відмирання. І не може бути досвіду забагато, досвіду зайвого, досвіду хибного. І не може бути керунку іншого, ніж досвід, ніж відмирання. Максимум співпадає зі смертю. Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по-своєму. І щоб своєю смертю стати для когось цілим відмерлим лісом, цілим пустищем додаткового досвіду”.

Відповідно до такої споглядально-перебувальної позиції побудована й уся філософія цієї книги, знаної шанувальниками творчості автора ще задовго до позаторішнього видання книгою. І напевно, це найкраще підтвердження якості тексту, коли навіть через порядну кількість років після написання він зовсім не втрачає своєї привабливості й адекватності актуальним ідеям часу. Навіть навпаки, Прохаськова манера надихає чимало молодих авторів до свідомого чи підсвідомого наслідування.

Герої цих оповідань розбирають світ на окремі частинки, укладають їх у реєстри, доповнюють ці реєстри речей списками відчуттів, снів, можливих і неможливих експериментів із власною психікою, шукають межі фізичної витривалості. Межі між реальними, уявними та напіввигаданими речами в цьому світі дуже плинні, як воно й пасує світові деконструктивізованому. Візуально всі ці реєстри та лексикони найбільш близькі до переліків гарних речей із класичної японської поезії в адаптованому варіанті Пітера Ґрінуея: “Памва культивував світ кишень, речей у кишенях. Часом він місяцями не викладав нічого з кишень, аби лиш потім застати несподіваний реєстр. Завжди клав до кишені щось цікаве, щоб можна було при нагоді довго розглядати. Час від часу укладав різноманітні медитативні пасьянси із вмісту кишень. На шкірянім пасочку – кілька срібних перстенів, знятих під час обривання яблук, бурштин, переповнений власним внутрішнім світом, фляшечка елеутерокока”.

Перечитуючи ці тексти, шкодуєш лише про те, що вони такі короткі, деякі з них, скажімо “Некрополь”, хотілося б прочитати у вигляді роману.