преса

Автор: Тарас МАРУСИК
Видання: Україна молода, газета

Перепадський Гаргантюа

http://www.umoloda.kiev.ua/number/434/164/15688/

Анатоль Перепадя — майже легендарна постать в українському перекладацтві. Сьогодні його вважають видатним, як він себе називає, тлумачем, а в радянські часи він потрапив у чорні списки, які були надiслані в різні українські видавництва, внаслідок чого йому заборонили друкуватися. Тому такі класичні твори французької літератури, як «Гадючник» Франсуа Моріака чи «Пармський монастир» Стендаля підписані іншим відомим перекладачем — Дмитром Паламарчуком, якому поталанило не потрапити в оті списки. Таким чином спрацювала солідарність між перекладачами. Можливо, завдяки й цьому українська школа перекладу вижила в тоталітарні часи і вважається нині однією з найсильніших у світі.

Анатоль Перепадя вважає себе учнем Миколи Лукаша. За свою перекладацьку діяльність у незалежній Україні, зокрема за переклад семитомної епопеї Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу», він одержав премію імені Григорія Сковороди за найкращий український переклад творів французьких авторів, встановлену міністерством закордонних справ Франції.
Анатоль Перепадя також відзначений високою нагородою французького уряду і міністерства культури Франції в галузі мистецтва і літератури, ставши минулого року Кавалером ордена мистецтв і літератури.
Якось, працюючи над Прустом, Анатоль Перепадя зізнався у розмові зі мною, що паралельно перекладає «Гаргантюа і Пантагрюеля» Франсуа Рабле. Коли закінчить цю роботу, навіть не натякав. І ось сталося. Нещодавно в Києві презентований цей безсмертний твір, перший повний переклад українською мовою роману, який складається з 5 книг. До речі, презентацій було дві: одна в агентстві УНІАН, друга — в ресторані «Пантагрюель». Ось якими словами починається цей роман: «Престрахолюдне житіє великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля, написане во время повинен оно магістром Альфребасом Нуаром, збирачем квінтесенцій. Книга рясно пантагрюелецвітна».
До «Гаргантюа і Пантагрюеля» Анатоль Перепадя, за власним визнанням, ішов ціле життя, а над перекладом почав працювати 20 років тому, але це тільки одна книга. Потім йому довелося її фактично переписати, коли переклав ще чотири книги цієї своєрідної енциклопедії сміху й оптимізму.
Пояснюючи, чому він працював над перекладом Рабле паралельно з перекладом Прустового «У пошуках утраченого часу», але не тільки з цим, а й з іншими творами, Анатоль Перепадя сказав, що це було для нього таке «оддохновєніє»: «Коли я втомлювався, а там треба було багато робити, так відпочивав душею вже, бо це мій автор, я відчуваю його дух».
«Незважаючи на те, що Рабле писав старофранцузькою мовою, а це ж суперважкі тексти?» — поцікавився автор цих рядків.
«Так, незважаючи. Звичайно, треба було часто звертатися до словникiв. Ясно, що французький читач її не сприймає, і доводиться перекладати на сучасну французьку. Тут, я сказав би, парадокс: український читач має перевагу над французьким. Переклади на новофранцузьку, які роблять філологи (а в них якось прийнято, що перекладати повинен обов'язково університетник, сорбонщик, з титулами і так далі), але ж вони не поети. Тут треба більше інтуїції»...
Анатоль Перепадя каже, що був розчарований двома перекладами зі старофранцузької сучасною французькою мовою «Гаргантюа і Пантагрюеля», оскільки автори тих перекладів виступили радше не перекладачами, а «цензорами і нормалізаторами «дикої» раблезіанської францужчини, видираючи з м'ясом загонисті слова і виготовляючи бліді копії, які можна дозволити і для дітей».
А ось як у передмові до перекладу Анатоль Перепадя описав свою зустріч з увічненим у бронзі Рабле на його батьківщині в містечку Шінон: «У перекладача на голові було бейсбольне кепі, а на голові його автора учена рогачка. Бронзовий метр Франсуа спирався ліктем на пюпітр із розгорнутим своїм безсмертним манускриптом, і гостеві з України було приємно усвідомлювати, що він не тільки зумів прочитати ці нетлінні сторінки зі старофранцузької, а й достеменно переказати їх краянам, «не минаючи ані титли, ніже тії коми».
Анатоль Перепадя каже, що хоч Рабле написав свою велику книгу 500 років тому, але вона сучасна, «так що можуть заздрити тепер будь-які наші письмаки, які сповідують там модернізм чи постмодернізм. Це абсолютно модерний письменник».
До тексту роману перекладач додав словничок — «Словарик за взірцем раблезіанського глосарія, укладений для тих читачів, які утримуються сміятися до другої книги», адже, за висловом одного літературознавця, мова в Рабле є не засобом, а радше самоціллю. Роман Рабле характеризується множинністю синонімів, іноді синонімічних рядів. Перекладач це сприйняв як епізод з однієї казки, в якій герой махає рукавом, і з цього рукава щось вилітає. Так і з-під пера француза виривається феєрверк синонімів. Цікаво, що в словничку є слово «гузиця», але це означає не те, що ви подумали, а «тупий кінець голки».
Залишається додати, що розкішний в поліграфічному відношенні двотомник вийшов у львівському видавництві «Кальварія».

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій