що таке "кальварія"?преса
Автор: Андрій ДеркачВидання: «Інтернет-видання «www.rep.in.ua»
ГАРГАНТЮА В УНІАНІ
http://www.rep.in.ua/show/?id=611928 квітня
Я давно хотів набити пику перекладачеві Анатолю Перепаді.
За всі ті муки, яких зазнав, читаючи його переклад «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста. Адже там пан Перепадя своїм перекладом щосторінки доводив мені — української мови, якою я розмовляю з 2 років, якою бачу сни і звертаюся до Бога і найближчих людей, я ... не знаю. Надлишком діалектизмів, архаїзмів і власних новотворів перекладач робив це так нахабно, що кортіло вдатися до насильства. То ж, довідавшись про презентацію його перекладу "Гаргантюа і Пантагрюеля", я рушив в УНІАН...
З‘ясувалося, що мій мучитель – вутлий літній чоловік із зовнішністю сільського вчителя. Застібнута під горло блакитна сорочка, піджачок, окуляри і хитруватий погляд з-поза скелець... "Ні, на такого рука не підніметься", — подумалося мені.
Крім перекладача, видавця та організаторів на презентації був присутній дух раблезіанських героїв-життєлюбів. Схоже, що саме Гаргантюа вселився того вечора в колегу Дмитра Пономарчука. На прес-конференцію він прийшов зачасно. У чорних окулярах, з розкоординованими рухами, Дмитро забалакував до журналістів. А тоді запропонував розпочинати без керівниці Французького культурного центру, за сприяння якого і вийшов роман Рабле у перекладі українською. Час спливав, і організатори мусили погодитися з пропозицією добродія Дмитра. А він сипав дотепами цілком у стилі Рабле, лишаючи в тіні головних героїв презентації.
Автор післямови до перекладу Вадим Скуратівський намагався переконати присутніх в тому, що вони є сучасниками видатного перекладача Перепаді. А сама книжка — непересічне явище культури. Якого не мають ні східні, а ні західні наші сусіди. Адже, на відміну від російського та польського перекладів, перепадине ж - з старофранцузького. І всі нецензурні ескапади Рабле пан Анатоль передав з максимальною точністю. Видавець розповів про аукціон у київському ресторані «Пантагрюель», на якому було продано перші 5 примірників нового перекладу . За словами головного редактора видавництва «Кальварія» Петра Мацкевича, господар надав залу ресторації для аукціону безкоштовно. Безкоштовним було і вино. «Шара», — ласо зітхнув Пономарчук. А отримавши право на питання Скуратівському, почав розповідати присутнім про чудовий переклад п‘ятитомника Анатоля Франса, зроблений його батьком. Взагалі, будь-яке добре слово не на свою адресу пан Дмитро сприймав, як кревну образу. Скуратівський спробував заспокоїти журналіста, запевнивши, що нічого не має проти Пономарчука-старшого.
Організатори заходу спробували привернути увагу публіки до Рабле та його перекладача, та, врешті, і до самого роману. Книжка вийшла справді неабияка. Два томи у футлярі, палітурки оформлені шовкографією, зробленою вручну. Митниця не могла ідентифікувати матеріали для палітурки, куплені за кордоном. Тож затримала для з‘ясування на три тижні. Унікальний наклад нараховує всього 600 примірників. За словами директора «Кальварії», у роздріб вона коштуватиме не менше 220 гривень. «Книжка – не горілка, має бути дорогою», — вважає Мацкевич.
Нарешті, дійшла черга і до мого «ворога» Анатоля Перепаді. Він запевнив, що для перекладу Рабле використав усі скарби української мови, починаючи з часів великого князя Володимира Великого. І додав, що навіть питомим українцям доведеться вчити рідну мову під час читання його перекладу. Пан Перепадя засвідчив, що скромність не належить до його чеснот : він назвав свій переклад «Гаргантюа і Пантагрюеля» вершиною перекладацького мистецтва. Пономарчуку аж лисина збуряковіла від такої зухвалості. Попри прохання організаторів не займатися самопрезентацією, отримавши слово він, уже без натяку на раблезіанську жартівливість, зарепетував. Мовляв, він не потребує, аби його вчили ставити питання. Він вільний журналіст. І він читав(!) Рабле. На його думку, це до такої міри великий письменник, що його книжки не потребують навіть палітурок. І попросив Перепадю "без зайвого академізму пояснити, чи долучені присутні до процесу". До якого саме, Дмитро не уточнив. Тим часом процес перетворення культурницької акції на типову богемну дурійку тривав. Пономарчук репетував щось недоладне, принишклий Перепадя кліпав очима на почесному місці. А організатори намагалися втихомирити шанувальника Гаргантюа і Пантагрюеля. Бажання набити пику поволі поверталося до мене. Тепер вже — Пономарчукові.
