преса

Автор: Роман Лихограй
Видання: «Інформаційний портал «Точка літературного кипіння

Тероріум

http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=813

Кажуть, “Тероріум” – найкраще з досі написаного у Василя Кожелянки. Ні, чесно кажуть. Так не тільки в малесенькій рецензії на перших та останніх сторінках книги написано. Хоча там також така інформація наявна.

Чи змінився автор у порівнянні з його попереднім “п`ятикнижжям”? Важко сказати. А якщо мені важко сказати, можна зробити логічний висновок: якщо і змінився, то не вельми. Бо якби він зробив це суттєво, це можна було б помітити, а значить – і сказати було б не важко. Правильно? Правильно. Вопроси єсть? Впросов нєт, - як говорив один з героїв “Тероріуму”. Ну добре, це я уже відволікаюсь. Але дійсно. Щоб сказати, що Кожелянко став глибшим – ну може трішки. Поверхневість у описах важливих і переломних подій збереглась. Альтернативна історія Василя, як і раніше, іноді здається аж надто альтернативна. Події вірогідні переплітаються з подіями абсурдними і важкоприйнятними для розуміння.

Терористична організація “Юна Великоукраїна” веде жорстоку боротьбу з креольським проросійським режимом напівзалежної України. Але приводять до перемоги революцію не самовіддані герої, а треті зацікавлені сили. Легко граючись на струнах народного гніву, повністю контролюючи ситуацію, вони просто роблять вигідні їм рокіровки в українській владі. Не вельми райдужне майбутнє.

Треба чесно зауважити, що Кожелянкові, наче тонкому психологу, надзвичайно точно вдається підмітити, а потім вдало описати і розкрити сутність законів владних вертикалей а також справжнього українського менталітету. Політичний сарказм та іронія + прикольні ідеї щодо подій = секрет успіху Кожелянка. В усьому іншому автор “Тероріуму” – посередній письменник. Мені здається навіть він сам це розуміє, бо постійно вискакує на своїх плюсах. І робить це, треба сказати, досить вдало. Що само собою можна вважати ще одним його позитивом.