преса

Автор: Оріяна Потоцька
Видання: «Інформаційний портал «Точка літературного кипіння

Гра з тінню або нічний партнер

http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=835


Не знаю, як хто, але я з цієї книги нічого корисного для себе не почерпнула. Вперше прочитавши рецензію на книгу, в якій написано, що даний роман – історія про молодого картяра-професіонала, який за короткий час робить карколомну “професійну кар’єру”, виграє астрономічні суми грошей… ну і бла-бла-бла…думала, що це банальне моралізаторське оповідання на кшталт:

Не грайте дітки в карти,
Вони такі погані,
Програєте всі гроші,
Залишитесь з клопами.

Або, що вірогідніше

Залишитесь у ямі.

Але навіть цього в оповіданні немає! Швидше навпаки, твір ніби заохочує до картярства, бо кому не хочеться за ніч заробити астрономічну суму грошей, при цьому перевіривши свою витримку та побувши у ролі психолога-стратега з пацієнтами-конкурентами?! Єдине, що стримує від гри, це власне усвідомлення того, що з посади психолога тебе можуть швидко перевести до завжди вільної вакансії хворого, а от останнього вже нікому не хочеться…

Щоправда, є у творі одна теза, нагадати яку варто: наявність грошей може принести більше клопоту, аніж їх відсутність. Звичайно, думка далеко не нова, та пам’ятає про неї мало хто. Здається, є таке прислів’я (якщо немає, то буде моє власне нововведення :-)): “Малі гроші – малі проблеми, великі гроші – великі проблеми.” Нє, точно згадала, таке вже є, правда стосовно дітей, отже, і вкраплення авторства буде :-). Але ж не треба ставати картярем для того, щоб зрозуміти, що великі гроші у кращому випадку приносять заздрість, а у гіршому – смерть, чи не так?!

Власне книга пана Ткачука розрахована на коло читачів, які не шукають у творах якоїсь особливої філософії, психології, гри слів, метонімій, синонімів, евфімізмів… Коротше, всіх тих засобів, які роблять твір художнім. Тобто вона написана для таких собі пересічних тіточок та дядечків, які згадують про літературу в електричці, коли спати не хочеться, а час убити якось треба.

Знову стало сумно за сучасну українську літературу. Взагалі твір не такий поганий, хоч би тим, що жанр детективу зараз надзвичайно популярний, і тим, що читається він досить легко. Та мене з моменту прочитання мучить питання: невже на звання лауреата конкурсу “Коронація слова” не знайшлося більш достойного претендента?