преса

Автор: Роман Лихограй
Видання: «Інформаційний портал «Точка літературного кипіння

Нація

http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=912

“Ну, зрозуміло” – подумав я по перших сторінках книги і уявно проштампував кольорову палітурку: “Для продажу тільки в Західній Україні”. Все одно мало кому ще вдасться зрозуміти усю трагедію її лісової боротьби проти радянщини у післявоєнні роки. Але чим далі я читав, тим більше до мене доходило: щось тут усе надто неоднозначно. Згодом штамп довелося здерти, бо він мав би диктувати трохи інший виклад. Справа у тому, що погляд на ті події подано різний. Це погляд не однієї частини нації, це погляд не нації в цілому, це подекуди навіть погляд не нації, тобто, не тих людей, для яких таке поняття існує взагалі. Це погляд кожної її частини, що іноді сплітається, а іноді плететься паралельно, як контраст у кольорі ниток, антитеза, оксюморон. Це однозначний погляд молодого ідеаліста-патріота, осудливий оскал збентеженого комуніста, повний страху взір матері, у якої за плечима малі діти, втомлений та спокорений зирк катованого господаря. Це просто погляд звичайної людини. Але не одної. І не з одного клану. Звідси й така неоднозначність та двоїстість. “Нація” – то не перша уже спроба примирення між тими, хто на мою думку, ніколи вже не примириться: ветераном ОУН-УПА і Радянської армії, бандерівцем і москалем, синьо-жовтим і червоним. Спроба примирення. Але не тільки.

Марія Матіос вихоплює з історії народу маленький період. Мить. Та то – найбільш переломна, найбільш характерна мить становлення її нації. Моєї нації. Твоєї нації. Тієї нації, частиною якої ми зараз є. Авторка кидає нам під ноги ту мить, коли ми від батьківських заповідей моралі, совісті та мудрості Едему почали падати у морок сучасного happy nation з його бездуховністю, байдужістю та тупінням. “Нація” – ще один привід задуматися над тим хто ми, куди йдемо... і звідки. “Життя надто коротке, щоб казати “ні”...” пише Марія Матіос на обкладинці книги. Мабуть, нам таки дійсно варто БІЛЬШЕ любити, вірити, думати і що найголовніше – ЖИТИ.

“Нація” – стильно оформлена книга новел, подекуди дуже коротких, але не беззмістовних, що поділяється на дві частини – Едем та Happy Nation. В Едемі кожна новела чергується з віршем, не дуже сильним по написанню в порівнянні з прозою, але так само не беззмістовним. У деякій мірі він навіть несе на собі функцію висновку.

Крім того, що новели пані Марії сповнені психологізму, у них добре помітний етнографізм у всіх його формах. Діалектна мова, повір`я, обряди, непорушні звичаї та інші яскраві фольклорні елементи роблять твори максимально правдоподібними. У Матіос є щось від Коцюбинського, щось від Стефаника. Проте ні в якому разі не можна казати, що у них схожий стиль та манера. Можна казати тільки так: “щось є...”. У Матіос власний стиль. Живість та жіночність – ось дві його основні риси.

І ще один приємний факт – Шевченківську премію іноді таки дають достойним, бо коли я вже було зневірився, її отримала саме Марія Матіос.