преса

Автор: Ольга Кліпкова
Видання: «Інформаційний портал «Точка літературного кипіння

АМ™ Юрка Іздрика

http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=1055
Якщо вам, шановне панство, коли-небудь доведеться писати анотації до будь-яких книжок, тим паче такі анотації, що публікуються на палітурці ззаду, а не на другій-третій сторінці дрібним кеглем, будьте уважні, щоб ваш текст не був надто пафосний i надрадикальний – інакше читач опиниться під загрозою жорстокого розчарування від самого художнього твору. Принаймні, таке сталося у моїй історії з Іздриковою АМ™ – оригінальністю в способі читання книжок я не відрізняюся, тому почала з чотирьох абзаців на звороті, писаних Марком Павлишиним. Зокрема, мені пообіцяли, що “...Іздрик зумів у добу, вже досить відпорну на всілякі шоки, все ж таки знайти саме ті табу, які ще можна зламати, ті засоби впливу на носорогошкірого читача, які здатні навіть у нього викликати якесь заперечення”. Наразі сплагіатуємо в Достоєвського – тут нотабене. Можливо, для настільки носорогошкірого читача – як я – ще не вигадали спеціальної назви, та/бо не лише ламання, але й віднайдення “тих” табу, як i “акту терору щодо мистецтва” (там само), я не знайшла, уважно прочитавши сам текст, дві анотації i післямову Світлани Матвієнко. Тому спочатку читайте Іздрика – i це може врятувати АМ™.

За визначенням автора АМ™ – компіляція (банально-жанрово текст визначають як “Новели”). Авторське визначення – закономірно – найвлучніше. Знає, що написав. Компоненти компіляції – сни, візії, шматки різних реальностей, листи, цитати, ремінісценції, алюзії (до речі, у післямові читаємо, що інтертекстуальність тут відсутня – чи брати на віру, хай вирішують фахівці), малюнки i схеми, вірші, епізоди кіносценарію, екшн i медитації, різні мови i різні варіанти мов – зрештою, назгадувати можна доволі. Про хронологічну i просторову нелінійність годі й писати. Формально книжку складають три розділи, три блоки з уривків тексту: “Персони i персонажі”, “Апарати i механізми”, “Ритуали/архетипи/артефакти”. Уривки також мають назви – себто, прив’язку до певних реалій/реальностей. Отак воно виглядає зовні.

Змістовно (на перший погляд) маємо певний набір фактів i характерів. Кожен має своє місце на шахівниці, кожен має свою функцію. Чи все те рухається? Радше, певним чином шахівницею рухається об’єктив, i до останньої сторінки показує різнорідні зв’язки між усім, що тут назбиралося. Чи між усім, на що розщепився той (чи, швидше, “те”), кого (тобто “що”) можна, якщо добряче постаратися, притягти за вуха до статусу “головного героя”. Тобто те, що здатне так марити. I тут вже несуттєво, яке у нього ім'я, це одна людина (еге, чи ще людина) чи двоє, троє, половина. Він – i Загір/двадцять-сентаво, i арктичний вовк, i дерев'яний меч, i уся разом команда, що знімає порно у “Павільйоні”, i навіть епіграфи – також він. I потому стає зовсім несуттєво, куди він іде, куди йде читач, i чи до чогось вони доходять. Бо десь за соту сторінку почитається шматками відверте філософствування – просто філософствування, без претензії на філософію, виписування в образах стертих істин/не-істин в дусі хайтек-фантастики, невротичної свідомості й абсурду (із позитивним значенням). Аж доки все те не починає набридати i зовні скидатися здалеку на давнього Пєлєвіна (в частині “Ідіоти” на початку так i чекаєш появи степових вогнищ), давнього Андруховича, а, загалом, віддзеркалювати здобутки нашої сучасної літератури за останні роки.

Приміром, один із сенсів такий – усе є відносне, i залежить від того, як ти на все дивишся. Сенс явно новий i хитрий. В АМ™ маємо усі складові успішної нині (вчора?) книжки: чудесні парадокси й абсурд, купу іншомовної лексики i транслітерацій, різнобарвні ідеї (включно з національною), діалекти/сленги/нецензурну лексику, навалу літери “ґ” i Львова, секс i сексуальні збочення, натуралістичні сцени, пиятики i драп, божевілля, фантастику/містику, екшен, потоки свідомості, пригодницькі історії з життя чого завгодно. “Надлишкові деталі”. Де треба викликати огиду – викличе, де треба замислитись – можна й замислитись. Але не дивує i не притягує. На добрій відстані від фінішу втомлює – не тому, що текст важкий, а тому, що виникає відчуття – десь (i не один раз) ми вже таке читали (i тези на кшталт “то й що – все вже було колись написане” тут не придатні). Таке фрагментарне, асоціативне, кінематографічне, модне, збирається шокувати. I до сліз знайомий образ розумного, національно свідомого, виправно грішного чоловіка, що так i хоче зрозуміти якісь сенси. Ні про яке “11-те вересня по стовпах святині муз” (Марко Павлишин) не йдеться.

Пояснювати назву не беруся: по-перше, це, на моє переконання, зовсім не принципово, по-друге, це дуже детально зроблено у післямові. Але читачам, необізнаним зі структурним психоаналізом Лакана, сприйняти певні моменти післямови буде важкувато, тому із усіх текстів видання найбільш рекомендованим для читання таки залишається Іздриків. Бо інтерпретувати його можна як завгодно. Навіть методом ворожіння на комашиних слідах, не те що взявши за зброю психоаналіз.

Тож, у підсумку, шановне панство: АМ™ Іздрика – хоч i не нова, хоч i не дуже радикальна, хоч i стандартно напхана усім, що мало б тиснути на нервові закінчення, зате формально цікава штука. Зі світлом народження у фіналі, із варіантами метафори життя-шахівниці – прикличте свою фантазію, увімкніть образне мислення, пообкладайтеся словниками, не ображайтеся за Шекспіра. Бо коли не чекати від цього тексту прозрінь та осяянь, він може вас приємно здивувати. А може й не здивувати – це вже дивлячись, наскільки ви “носорогошкірі” – чи, я б сказала, звиклі до подібної літератури – читачі, панове.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій