преса

Автор: Наталія ГОЛОВАЧКО
Видання: Високий замок, газета

«Не хочу вписуватися у шоу-бізнесові штампи»

http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=45114

“Пам’ятаю себе з трьох місяців від народження. Все життя мріяла ніким не бути і нічого не робити”, – так говорить про себе Світлана Поваляєва (на фото), авторка книг “Ексгумація міста”, “Замість крові” та “Орігамі-блюз”.

- Світлано, як вдалось побороти бажання бити байдики? Коли відбулась ваша проба пера?

- Я писала завжди. Утім, ніколи не думала, що я - письменник, адже в юному віці пишуть усі. Спершу це були вірші. Вони стосами валялись у мене в хаті. А потім мій добрий друг взяв їх почитати і відправив на конкурс у видавництво “Смолоскип”. Уявіть моє здивування, коли я отримала листа з привітанням за друге місце у конкурсі. Потім мені запропонували додати кілька своїх речей до збірки. І якось одне за одне зачепилось - і понеслось...

- Зараз література для вас - це хобі, професія, спосіб заробити?

- Було б просто розкішно, якби це був спосіб заробити гроші! Але це не так. Для мене література – справа натхнення. Коли пишеться, помирає все, що є навколо. Пишу у транспорті, по кав’ярнях, на вулиці...

- Як ставитесь до скандалів як способу просування?

- Самопіаром не займаюсь. А назагал, ставлюсь спокійно. Я також люблю часом влаштовувати якісь перформенси. А роздягатись для обкладинок? Я б не стала - не тому, що я така цнотлива чи горда. Просто вважаю, що це - “фак оф”, шоу-бізнес. Утім, можливо, якби мені запропонували великі гроші, я б ще подумала. Може, й пішла б в якийсь ідіотський гламурний журнальчик...

А взагалі, мені подобається весь час змінюватись, трансформуватись. Не хотілося б перетворитися на забетоновану мумію. Мене так замахали усі ці шоу-бізнесові штампи! Чому я маю бути щирою, розкутою, милою, секс-бомбою?! Не хочу вписуватися в поняття “правильне позиціонування”! Мене і так купують.

- Коли вийде збірка віршів Поваляєвої?

- Коли я перестану писати прозу. А це, сподіваюсь, станеться не скоро. Вірші видам, коли вже нічого більше не зможу написати. А читач чекатиме нової книжки.

- Як ставляться до ваших книжок діти?

- На щастя, вони їх не читають! У мене двоє синів: дев’ять і десять років. Читають “Володаря перснів”. А ще - намагаються створювати книжки на комп’ютері: щось пишуть, вставляють малюнки, фотки. Старший пробував писати казки. Але починає сторінку і не дописує її... Загалом, вони більше схильні до музики: старший грає на саксофоні, молодший - на трубі.

- А ви в дитинстві були хуліганкою чи пай-дівчинкою?

- У класі в нас була чітка “совкова” ієрархія за соціальним статусом батьків. Я була у середнячках. Вчилась погано, переважно хапала “трояки”. А в старших класах була неформальним лідером класу, увесь час влаштовувала капості, за які мене кілька разів ледь не вигнали зі школи.

- Який випадок був найкритичнішим?

- Найбільший резонанс викликав випадок, коли я зірвала весь клас на перше студентське голодування. Ми вчились тоді в десятому класі. Школа була у кращих “червоних” традиціях. І тут раптом я підірвала всіх на площу. Ми були групою підтримки: збирали гроші, варили чай і... купували голодуючим сигарети. Після цього у школі був страшенний скандал, директорка стояла на вухах!

- Яких літературних новинок можна чекати від вас найближчим часом?

- Мені дуже імпонує жанр новели як найбільш динамічний. Тому нова книжка буде збіркою новел про мультяшну дівчинку Нумо. Події у книзі відбуваються тут і тепер. Там нема минулого і майбутнього. На жаль, у житті так не виходить. Ми увесь час живемо або згадками про минуле, або планами на майбутнє.