преса
Автор: Олена ЗВАРИЧВидання: Україна молода, газета
Бібілотечка Йомасали Хухіса
Лесь Подерв'янський на паперових носіях11 May 2006
http://www.umoloda.kiev.ua/number/669/164/24306/
Заходить Йомасала Хухіс у бібліотеку - а там Подерв'янський лежить, поруч
із Байроном. Не в натуральну величину, а маленький такий, скоцюрблений. У
двох примірниках. Взяв Йомасала Подерв'янського в руку, помацав за
корінець. Поцілував у колонтитул і, заридавши, попер через вікно в нікуди.
Тільки Філін, товста жирна сова, ухав у сусідньому гаю не так від потреби,
як за багаторічною звичкою. Свирид Опанасович, фахівець фельдшерсько-
акушерського пункту, ще до пєрєстройки виявив у Філіна склероз, але
витрішкуватий хижак забув померти, тому ухав.
Лесь Подерв'янський став ближчий до бібліотек - два тоненькі, як совєтський
бутерброд, новодруки "Гамлєт" та "Король Літр" виготовлені видавництвом
"Фоліо" навмисно в такому форматі і в м'якій обкладинці, щоб і за ціною, і
за розміром доступитися до якнайширших верств народних, а також до
малоімущих, дотліваючих "очагів культури". Формат книжок чомусь повертає
нас пам'яттю до брошур "Продовольча програма СРСР", досі недогризених
пацюками у згаданих сільських бібліотеках, обличчям - до серії "Сафарі",
обраної, напевно, з натяком не так на авантюрність, як на пісок, що ним
засипає поволі епоху Подерв'янського, а задом - до всього нагромадження
останнього двадцятиріччя, котре ми з вами пережили разом із Гамлєтом,
Павліком Морозовим, усіма пацаватими історіями та їхнім достобіса
талановитим батьком.
Бібліографія підтверджує сумну для фанів Олександра Сергійовича
Подерв'янського істину: повне зібрання його творів заледве сягне 50
повноцінних книжкових сторінок.
У 2001 році за ініціативи Сашка Кривенка, з яким дуже дружив Лесь,
"Кальварія" вперше переклала Подерв'янського з мови скрипучих піратських
аудіокасет на крейдяний папір. Новодрук з ілюстраціями Михайла Александрова
називався "Герой нашого часу" і здавався не Лесевим, а книгою якогось
підступного пройдисвіта, котрий украв у Подерв'янського голос. До першої в
житті своєї книги автор, на той час 48-річний, поставився з прохолодною
симпатією. Втім "Герой нашого часу" мав успіх у вигляді додруковок тиражу,
чим либонь і спонукав "Фоліо", вже у 2005 році, до видання збірочки "Павлік
Морозов". Дві останні брошури, найсвіжіші, ці ж видавці збирали, як
фольклорна баба борошно на колобка, тобто вишкрібали Лесеві тексти з
найвіддаленіших газетних закапелків. Літературні недоїдки Леся, недопитий
iз побратимом гранчак портвейну, з причини своєї недопитості так і
залишений без творчого осмислення, шкаралупа від східних байок, якийсь
придуркуватий недороблений парторг - усе це барахло потрапило у видавничий
домен. Йомасала Хухіс прикинув, що зазвичай так коять з творчою спадщиною
геніального жмурика: навіть недовершена замальовка в дембельському альбомі,
навіть лупа із загривка його улюбленого кота йдуть з молотка зарюмсаного
від зворушення лецитатора. Така собі прижиттєва некрофілія.
Куці брошурки "Фоліо" відкривають дві речі: що Подерв'янському вже давно
нічого друкувати і що книжка - вочевидь не той формат, в який можна вкласти
таке явище, не той аршин, як сказали б росіяни. Таким аршином не можна
міряти ні Подерв'янського, ні ще один життєво важливий предмет у лазні - бо
тоді "він правильную цифру не покаже".
Сьогодні у розумних претензійних журналах навкололітературні дівчата і
суворі бородані з двома вищими освітами на повному серйозі друкують
розгорнуті статті про вичерпаність Подерв'янського, про склеротичну
повторюваність, відсталість від генези шаленого світу, словом, про декаданс
"розкішного плейбоя" і "андеграундного матюгальника". Всі начебто чогось
більшого чекають від нього, чогось нетлінного-незгасного, тільки модного,
наприклад, про Лукашенка з мішком бульби чи Шумахера на коні, - і зляться,
що нема. Мовляв, "п...дять, що ти пророк. Пророчествуй, що знаєш, або
уйо... й - щось одно із двух". А ось тут, як дорікнув би Африкан
Соломонович, "давайтє полемізувати!".
Річ у тім, що самі нарікання на зів'ялий талант Подерв'янського-байкаря
застаріли років так на десять. Він не писав нічого геніального вже в той
час, коли нові росіяни в малинових піджаках вигулювали свої мобільники,
розміром із рацію радистки Кет, на терасах перших ресторанів, у яких
складно було отруїтися; коли генделики ще гостинно приймали мандрівних і
добре вихованих київських дервішів; коли суспільство було зашуганим і
нетранспарентним, а Кучма ще не облисів. Старі магнітофони тоді ще крутили
зажовані касети Поді, а кагебісти, перетворившись на есбеушників, ще
цитували його афоризми в курилках на вулиці Володимирській, прикидаючи, чи
це "ще крамола", чи "вже можна". Лесь уже тоді безнадійно відстав від
"літпроцесу", кон'юнктури ринку та інших умовностей нової цивілізації, яка
гуліверовим кроком вступила в нашу країну. Просто цього майже ніхто не
помічав. Крім автора. Ну а самому авторові було байдуже. В інтерв'ю "УМ" у
1999 році на запитання, чому він не пише нових п'єс зараз, коли його
популярність вийшла з підпілля, коли його почали запрошувати на
телебачення, а полки новобранців-фанатиків жадібно чекають свіжини,
Подерв'янський відповів: "Я пишу, коли пишеться. А як не пишеться - не
пишу. Що я, поп-зірка, Майкл Джексон якийсь, щоб догоджати публіці!".
Яка різниця, не захотів він чи не зміг стати паулом коельом, котрий плодить
творіння монотонно і однаково, мов лабораторних мишей? Якщо немає павликів
морозових чи мурзиків васильовичів, а є апетит, то їжте їх у консервах.
Таке просте вирішення "полеміки".
П'єси Леся Подерв'янського - це ціла епоха. Солодка, як кожен заборонений
плід, вона множилася методом повзучого фольклору, вкусив сам - передай
товаришу, фразочки з його п'єс переповідалися, мов у давнину казки чи
кобзарські балади. Кого ще (окрім, напевно, Жванецького) всенародно цитують
у цій країні чверть століття поспіль?!
І епоха ця - цікаво - завершена, а втім не анахронічна. Так, ніколи не
вийдуть із моди ковбойські черевики. І якомусь майбутньому студіку
неодмінно закортить їх узути, так само, як сьогодні він знає, що "канфєта
"Тузік" - очєнь нефігова", хоч і не випускає такі цукерки наша славна
кондитерська промисловість ще, либонь, з часів босоногого дитинства його
батька.
Це не тільки епоха зниклих предметів, як-то колгоспник із пляшкою дешевого
портвейну або комсомольський квиток у кишені сліпого пророка, це епоха й
античних богинь у полтавських очіпках, чудернацьких звірів і птахів-
хуліганів, епоха цікавих дослідів, випивання вітру з горла і вільної
любові. Над нею завис Подерв'янський, вистежуючи, чи не явиться йому ще раз
із таємничих, як лабіринт Мінотавра, нетрів фантазії страшний і привабливий
Йомасала Хухіс. Завис і не хоче перезавантажуватися. Має право. Бо лєбєдь,
так би мовити, "красівий як лєбєдь, а обізяна красіва як обізяна". Закон
розповсюджується на всіх лебедів, товстих жирних сов і шаблезубих котів. Що
неясно?
* Йомасала Хухіс - неземного походження істота, існуюча в підсвідомості
Леся Подерв'янського, яка вперше виникла в турпоході, коли Подерв'янському
було 17 років. У жодній п'єсі не з'являється.